Маккавейский Владимир [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

МАККАВЕЙСЬКИЙ Володимир Миколайович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет-символіст, перекладач.

З дворянської родини. Батько, Маккавейський М., – письменник, викладач Київської духовної

академії.

Народився в 1893 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Загинув у бою с більшовицькими військами в 1920 р. під м. Ростов-на-Дону, який перебував в

руках А. Денікіна (нині – обласний центр РФ). Точна дата смерті і місце поховання – не відомі.

Навчався в київському університеті св. Володимира, закінчив артилерійське училище.

Друкувався в альманахах «Аргонавти», «Гермес».

Як літератор дебютував перекладом поетичного циклу Р. Рільке «Життя Марії» (1914).

Автор поетичного збірника «Стилос Олександрійський: сонети і поеми» (1918).

Перекладав з німецької, французької, у тому числі С. Малларме, Ж. Мореаса.

Київське видавництво «Знання» видрукувало книга з поезією, перекладами та теоретичними

роботами нашого земляка (2000).

Серед друзів та близьких знайомих М. – Б. Лівшиць, Ю. Терапіано, В. Іванов, М. Ушаков, І.

Еренбург, О. Мандельштам та ін.

***

СТВОРЕНИЙ ДЛЯ КНИГ

, з творчого кредо В. Маккавейського

Я створений для книг і и напишу багато книг.

З ОДНІЄЇ КОРОБКИ, з вірша В. Маккавейського «П’єро однакові»

Мы вышли из одной коробки, –

У нас одни привычки:

Земля луну замкнула в скобки,

А мы замкнем в кавычки.

Таких, как мы, на свете сотни,

И наша доля злая –

Встречать луну из подворотни

Какофонией лая.

………………………………

Линяя на чужой обложке,

Мы лучшего не ищем;

Мы – как серебряные ложки,

Заложенные нищим.

***

РАВЛИКІВ БАРОККО

, вірш В. Маккавейського «Парія» у перекладі В. Шпак

Вже доброму тепер кінець,

і проказали ефіопи,

що до лиця мені вінець

натомленої Пенелопи.

Душа чекала все, чекала,

та попіл пам’яті єлею

В каміні міфів поховала,

як всіх забутих Одиссеїв.

І лише ті герби брудні,

що згадувались у пророка,

нарешті втямлять, що мені

шлях – лиш до равликів бароко.

***

НАС ЗАБЕРЕ ТРУНА

, вірш Ж. Мореаса «Nevermore» у перекладі В. Маккавейського

За туманами метели

Влажным глазом плачет газ...

Скроем трауром от глаз

Все, что раньше мы имели.

Ливнем заливает щели

Все сильнее каждый раз,

Завтра гроб возьмет у нас

Все, чем были мы доселе...

О, пойдем ли мы, сестра,

Непослушные, как дети,

В бурю вновь мечтать о лете,

Вспоминая, как вчера,

Про душистые гирлянды...

Стужи выкосили ланды.

***

ПРИКЛАД БАТЬКА

, з дослідження Т. Твердохліба «Особливості розвитку гуманістичних ідей у

науково-педагогічній спадщині педагогів Київської духовної академії (друга половина ХІХ

століття – початок ХХ століття)

Для педагогічних робіт М. Маккавейського притаманна гуманістична спрямованість. Учений

стверджував, що істинний гуманізм повинен засновуватись на християнських ідеалах, бо тільки з

появою в світі Спасителя «людина починає розуміти всю велич своєї природи. Гідність і значення

людини відкривається в ній самій, а не поза нею, оскільки, незалежно від свого становища на

землі, вона разом з іншими людьми, своїми братами, має велику ціну в очах Бога».

М. Маккавейський активно виступав за дотримання принципу народності у вихованні дітей, закликав не пересаджувати на руський ґрунт методик, запозичених в інших країнах, а зрозуміти

душу свого народу, визначити його особливості, і на основі цієї інформації виробити власну

систему виховання. Коли виховання відповідає особливостям народу, то воно легко сприймається

і засвоюється дитиною – вважав педагог.

М. Маккавейський визнавав необхідність індивідуалізації навчання і виховання, зокрема, вважав

доцільним спілкування вчителя з сім’єю з метою вивчення дитини. Педагог підкреслював

визначальне значення сім’ї для формування особистості дитини, тому виступав проти закритих

навчальних закладів, в яких діти були ізольовані від батьків та суспільства.

***

ЧУДОВИЙ ПЕРЕКЛАДАЧ

, з статті В. Кіркевича «80 років без Х.Л.А.М.у, або Незабутній 1919

рік»

Пізніше на київському Олімпі з’явився Володимир Маккавейський – поет в академічному

сюртуку, дуже пишномовний, який мріяв випустити до своєї тонкої книги віршів «Стилос

Олександрійський» кілька томів коментарів.

Йому не можна було відмовити в знаннях. Він був прекрасний перекладач ...

***

ПОЛЮБЛЯВ ГРАТИ В ДЕНДІ

, з книги Ю. Терапіано «Зустрічі»

Вишукано одягнений, з найвитонченішими, навіть дещо старомодними манерами, Маккавейський

полюбляв грати в денді. Удома він сидів у кімнаті, заставленій шафами з книгами, в куртці «а ля

Бодлер», що дуже пасувала йому, і писав вірші в товстелезному зошиті своїм химерним, незвичним почерком.

Рідко можна було зустріти людину настільки різнобічно обдаровану, як В. Маккавейський. На

філологічному факультеті він вважався блискучим студентом, майбутньою знаменитістю.

Його робота – «Тип надлюдини у світовій літературі» була нагороджена золотою медаллю. Він

досконало володів чотирма мовами і настільки ж добре знав грецьку і латинську.

Ерудиція Маккавейського була величезною, він був прекрасним графіком.

…Лише дві речі були недоступними для Маккавейського: відчувати прості людські почуття і

тримати щось в секреті. ...Він вважав зайвою всяку «душевність» і, мабуть, анітрохи не змінив би

свого тону і голосу, якщо б на нього впав світ.

...Моя дружба з Маккавейським лише раз висіла на волосині: після гетьманського перевороту в

1918 році він прийшов до мене розлючений і, не заставши мене вдома, з обуренням говорив моїй

сестрі: «Як це Юрій, знаючи про підготовку перевороту, мені нічого не сказав?» Згодом

з’ясувалося, що один з наших спільних друзів, знаючи любов Маккавейського …поширювати

новини, пожартував наді мною і над ним...

***

НАРОДИВСЯ В НЕВДАЛИЙ ЧАС

, з книги І. Еренбурга «Люди, роки, життя»

Внизу, в підвалі, містився «ХЛАМ», він же колишній «Клак». Там я зустрічав київського поета

Володимира Маккавейського. Незадовго перед цим він видав збірку сонетів «Стилос

Олександрійський». Він чудово знав грецьку міфологію, цитував Лукіана і Асклепіада, Малларме і

Рільке, словом, був місцевим В’ячеславом Івановим.

Зазирнувши тепер до його книги, я знайшов лише два зрозумілі рядки – про те, Що мумією лягла Елладі

В олександрійський саркофаг.

Маккавейському дуже хотілося бути олександрійцем, проте час для цього був невдалий.

***

«Я ВАМ ПОКАЖУ»,

з статті О. Рубісової «На берегах Неви»

Показовий епізод на святі Першого травня, коли Мандельштам читав свої вірші в одному з

київських театрів. У нього був слабкий голос, і публіка неодноразово переривала його читання

вимогами читати голосніше. Мандельштам образився і пішов. Публіка засвистіла, і хтось вигукнув

з місця: «Що за поет Мандельштам, ми його не знаємо!»

Тоді …поет Володимир Макавейський вискочив на авансцену і голосно на весь театр вигукнув: «Я

вам покажу зараз, який поет Мандельштам!» – і почав читати вірші останнього.

Пролунали громові оплески.

***

ДОПИСАВ ВІРШ МАНДЕЛЬШТАМА

, зі спогадів Ю. Терапіано

Я помітив єдиного, крім мене, відвідувача. Невисокий пан, років 35-ти, з рудуватим волоссям і

лисинкою, голений, сидячи за столом, щось писав, похитуючись на стільці, не звертаючи уваги на

принесену йому філіжанку кави.

«Поет, – вирішив я, – але хто?»

У цей час до «ХЛАМ»у увійшов Макавейський. Я поділився з ним моїми спостереженнями.

Рішучий в таких випадках, зі звичайною своєю вишуканою люб’язністю, Маккавейський

рекомендувався.

– Осип Мандельштам, – була відповідь незнайомця.

Через кілька хвилин розмова вже йшла про вірші: точніше, Макавейський говорив і ставив

запитання. Він мав хист заводити нові знайомства.

Виявилося, щойно приїхавши до Києва (підгодуватися, на півночі голодно), Мандельштам пішов

оглядати місто і випадково забрів до «ХЛАМ»у.

– Я пишу вірші повільно, часом – болісно-важко. Ось і зараз ніяк не можу закінчити давно

розпочате, не знаходжу двох заключних рядків, – з серйозним, глибоким виразом обличчя і в той

же час з якоюсь дитячою довірливістю поділився своїм утрудненням Мандельштам.

Це був його прекрасний вірш «На кам’яних відрогах Піерії», який згодом увійшов до книги

«Tristia». В останній строфі:

Где не едят надломленного хлеба,

Где только мед, вино и молоко,

не вистачало двох заключних рядків, які Мандельштам шукав і тут, в «ХЛАМ»і. З притаманною

йому винахідливістю Макавейський підказав:

Скрипучий труд не омрачает неба

И колесо вращается легко?

Якщо вслухатися в музику двох останніх рядків, вони сухіші і фонетично бідніші за

мандельштамівські. Я був дуже здивований, що Мандельштам прийняв їх і в такому вигляді вірш

з’явився в «Гермесі» і залишилося в «Tristia».

***

ПОДИВ

, з розвідки С. Руссової «До історії одного блюзнірства (О. Мандельштам і В.

Макавейський)»

Відомо, що О. Е. Мандельштам оформив свій шлюб з Надією Яківною в 1922 році. Однак за три

роки до цього, в 1919 році, під час перебування Мандельштама в Києві вже відбулася весільна

церемонія, яка поєднала долю поета і його вірної супутниці. Хоча, за твердженням Надії Яківни, цього було цілком достатньо для їх відносин, але, в принципі, одруження, вчинене поетом

Володимиром Маккавейським в «ХЛАМ»і – нічному клубі художників, літераторів, артистів і

музикантів, – дійство уявне, таке, що порушує одну з головних святинь християнства – таїнство

шлюбу. По суті – блюзнірство.

Тим паче, посилене участю в ньому сина священика – Володимира Маккавейського.... Ясно, що на

більш пізньому – атеїстичному – тлі нового світу цей акт не виглядав би так образливо.

Невідповідність же духовних орієнтирів обох поетів, котрі так швидко потоваришували на

київській землі, ...і блазнівське весілля викликає подив, який породжує привід для пошуку

пояснення в їх творчих концепціях.

***

«МЕНІ ДО ДРУКАРНІ»,

бувальщина

У Києві на Липках у громадянську війну точився запеклий бій. Піхотні юнкери стріляли з

гвинтівок з боку Маріїнського парку, а гайдамаки наступали знизу Олександрівською. Поблизу

парку мовчала гармата.

У цей час, не звертаючи уваги на постріли і кулі, повз парк чимчикував В. Маккавейський.

– А чому це ви, – звернувся до юнкерів, – з гармати не стріляєте?

– Та ніхто не вміє! – Відповіли ті.

– Я вмію! – Вигукнув поет.

Відразу ж зняв пальто, рукавички і котелок, передав найближчому з юнкерів портфель і взявся за

справу, вказуючи, як допомагати йому. Наступ гайдамаків відбили.

– Тепер мені треба йти далі, до друкарні, – зауважив В. Маккавейський і пішов геть.