Классон Роберт [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

КЛАССОН Роберт Едуардович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Електротехнік. Фундатор першої в світі електростанції на торфі – Ногінської (1912-1914); автор

ідеї гідравлічного способу видобування торфу (1914); учасник підготовки плану ГОЕЛРО (1920).

З лікарської родини.

Народився 31 січня 1868 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 11 лютого 1926 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ).

Закінчив Київську гімназію (1886), Петербурзький технологічний інститут (1891).

Працював електриком петербурзького Охтинського заводу (1893-1897), проектувальником

майбутніх Ленінградської ГЕС (1897) та інженером-будівельником 1-ї ГЕС Мосенерго (1897-

1900), директором акціонерного товариства «Електросила» (1900-1906), технічним директором

Московської електростанції (з 1906), директором акціонерного товариства «Електропередача».

Учасник першого в світі експерименту з передавання електроенергії на відстань за допомогою

трифазного змінного струму при напрузі до 28 тис. в. у Франкфурт-на-Майні (1891-1892);

електрифікації Бакинських нафтових промислів.

Під його керівництвом і за безпосередньої участі були введені в дію: одна з перших в Російській

імперії електростанція трифазного струму на Охтинських порохових заводах, на якій вперше було

виконано захисне заземлення корпусів машин (1895-1896); Білогірська і Бібі-Ейбатська

електростанції (обидві – 1902); перша в світі районна електростанція (м. Ногінськ Московської

обл.), що працює на торфові (1912-1914).

К. – організатор Богородського дослідного заводу з виробництва торфобрикетів з гідромаси,

йому належить ідея будівництва Шатурської електростанції.

Перу нашого земляка належить книга «Електричне передавання сили трифазними струмами на

Охтинських порохових заводах поблизу Петербурга» (1897).

Нині ім’я нашого земляка носить Ногінська районна електростанція (1926).

Серед друзів та близьких знайомих К. – М. Доливо-Добровольський, Г. Кржижанівський, В. Ленін,

Л. Красін, В. Чиколаєв, І. Радченко, О. Вінтер, В. Старков та ін.

***

В ОЧІКУВАННІ ШЕКСПІРА

, з життєвого кредо Р. Классона

Торф’яники ще чекають свого Шекспіра, який описав би їх психологію і зробив би її зрозумілою

для сторонньої людини.

КУПИВ БОЛОТО, зі спогадів Р. Классона

Московська електрична станція працювала виключно на нафті, і, коли1911 року я одержав

повідомлення, що в 75 верстах від Москви продається велике торф’яне болото, вирішив

спробувати привернути іноземний капітал до споруди районної електричної станції на торфі. У

листопаді була зроблена експедиція на болото для огляду його, а потім я поїхав до Берліна для

ведення переговорів з банками щодо фінансування підприємства.

З ранньої весни 1912 року уже розпочали роботи.

БЕЗПАРТІЙНИЙ ВДІВЕЦЬ, з анкети, заповненої Р. Классоном в січні 1924 р.

1. Прізвище, ім’я, по батькові – Классон Роберт Едуардович

2. Рік народження – 31 січня 1868 р.

3. Освітній ценз – Київська класична гімназія. Петербурзький технологічний інститут в 1891 році

із званням інженера-технолога. Після цього два роки вивчав електротехніку в Німеччині.

4. Національність – росіянин.

5. Соціальне походження – син лікаря.

9. Вказати роботи, що виразилися в самостійних спорудах, – збудував електричні станції в Москві,

Петрограді, дві станції в Баку, станцію «Електропередача». Автор низки проектів станцій.

11. Сімейний стан – вдівець, 5 дітей.

14. До якої партії належав – безпартійний.

18. Фізичні недоліки – цілком здоровий.

ГОЛОВНЕ – НЕ БІЛЬШОВИЗМ, А ПРОФЕСІОНАЛІЗМ, з листа Р. Классона В. Ленінові

Тепер дозволите сказати два слова про себе особисто. Я цілком визнаю справедливість докору, що

я не зумів пристосуватися до умов перехідного періоду, але я думаю, що справа не в мріях про

реставрацію, а в тому, що я, все життя пропрацювавши в галузі будівництва і творення

промисловості, не міг без болю і образи бачити руйнування промисловості і загибель інтелігенції.

Мені здавалося, що перехід до організованого виробництва міг би здійснитися менш хворобливо

для країни, якби була привернута технічна інтелігенція в дуже значному ступені аполітична. І

зараз, на моє переконання, відновлення економічного життя цілком залежить від активної участі і

від ролі, яка буде надана людям справи і досвіду; для них нова, вища організація виробництва

повинна дати більший простір і більший розмах діяльності, однак це, ймовірно, стане можливим

лише тоді, коли уляжуться політичні пристрасті і питання про партійність діяча зміниться

питанням про його діловитість.

Пробачте, що я торкнувся свого особистого питання, але мені важливо було дізнатися, що моя

«опозиція» стосується форми, а не суті історичного процесу, що переживається, і в цьому

відношенні вона типова для багатьох. Саме тому я дозволив собі про це говорити.

Щиро шануючий Вас Роберт Классон.

УСЕ РОБИВ ШВИДКО, з кореспонденції Т. Табачної «Скупі рядки словника»

А за ними – життя, життя чудової людини! Розумної, всесторонньо ерудованої, енергійної,

наполегливої, – справжнього російського інтелігента кінця минулого століття, з душевним

пошуком і метаннями, з одвічними запитаннями: «Кому на Русі жити добре?», «Хто винен?» і

«Що робити?» І з конкретними справами з поліпшення життя народу, країни.

...Брав участь в роботі міжнародної електромеханічної виставки у Франкфурті-на-Майне,

пропагуючи новий спосіб передачі енергії на великі відстані (трифазний струм завдяки

трансформаторам передає енергію під високою напругою і дає великі економічні і технічні

переваги в застосуванні простих асинхронних двигунів, котрі запускаються простим включенням

рубильника.)

Повернувшись до Петербургу, при реконструкції енергетики Охтинського порохового заводу

разом з В. Чиколаєвим для передачі енергії гідротурбін вибрали трифазний струм.

У 1896 році в Адміралтействі на зборах керівних енергетиків переконав будувати нові

електростанції в Москві і Петербурзі на трифазному струмі. Завдяки цьому російська енергетика

випередила Європу на декілька десятків років: вже на самому початку XX століття в Москві була

створена єдина енергетична мережа.

Р. Е. Классон робив все швидко: швидко продумував, прораховував, швидко реагував, швидко

будував, швидко вводив нові об’єкти. Іноді їх спорудження закінчувалася... до отримання дозволу

на будівництво. Так було в Баку, так було в Підмосков’ї.

Классон усвідомлював сам і переконував інших в необхідності розширення енергетики Москви,

причому з використанням найпоширенішого місцевого палива – торфу. У листопаді 1911 року він

дізнався про продаж великого торф’яного болота в 75 км від Москви по Володимирському тракту,

оглянув його, вибрав місце для майбутньої електростанції. Привертаючи іноземний капітал,

знайшов інвесторів. З будівництвом «Електропередачі» все було вирішено. Взимку підготовлено

проект, навесні розпочато будівництво селища. Все робилося стрімко. Для полегшення і

прискорення важкої праці торф’яників запропонував розмивання ґрунту з подальшим

висушуванням.

До військового комунізму ставився критично, пропонував поліпшення всієї організації ГОЕЛРО.

В. І. Ленін віднісся до його зауважень з великою увагою, неодноразово найгарячіше підтримував.

ШЕКСПІР ТОРФ’ЯНИКІВ, з статті С. Береснєвої «Історія в персонах»

В. Ленін не дуже полюбляв Классона, вважаючи його поїздку за кордон під час першої світової

війни втечею від революції. А Роберт Едуардович, у свою чергу, вважав, що Ленін не бажає

зрозуміти значущість його робіт з гідроторфу. ...Але це була не банальна сварка, а конструктивна

полеміка, в результаті якої люди з’ясували свої відносини і залишилися задоволені один одним.

Отже, «опозиція» за формою, а не за суттю.

...І ще цікавий факт. У своїх спогадах Классон пише: «У перший же рік нам довелося зіткнутися з

своєрідною психологією торф’яників і незнайомство з цим своєрідним людом примусило нас

зробити спочатку цілу низку помилок». Ці помилки полягали в тому, що Классон і Радченко

хотіли збільшити видобуток торфу за рахунок збільшення заробітку. Та ба: торф’яники заробляли

свої 80 рублів і переставали працювати, оскільки цих гроші їм вистачало до наступного сезону.

Під час війни горілка була заборонена: «за цих умов для них не було ніякого сенсу заробляти

більше, ніж потрібно було для прожитку».

Що роблять Классон і Радченко? Спішно виписують спеціальних пекарів для того, аби ті пекли

бублики з білої муки, змушують торф’яників купити «корисні» речі – чоботи, намагаючись хоч

якось пожвавити фантазію і викликати бажання працювати і заробляти більше грошей. Інший би

плюнув давно: що з «села» візьмеш.

У РОЛІ СВАХИ ЛЕНІНА, з статті «Перше кохання Володимира Ульянова» на annews.ru

1894 рік. Історики відзначили два візити молодого Владимира Ульянова до Нижнього Новгорода.

У січні він зустрічається з марксистами і народниками... Вдруге приїздить влітку цього ж року.

Про цей візит сказано: «За два дні перебування в Нижньому Володимир Ілліч провів велику

роботу з керівниками місцевих пропагандистських гуртків». Проте, як зараз з’ясовується, не

тільки з ними.

Другий його приїзд більшою мірою пов’язаний... з жінкою? У той рік йому виповнилося всього 24

роки, він був вільний і з біса закоханий. Видно, вперше.

Це був роман, який почався рік тому в Петербурзі на масницю. Тоді на млинцях у петербурзького

марксиста Классона він видивився молоденьку вчительку недільної школи Аполлінарію Якубову.

.. Отже, ми знайшли жінку, якою шалено кохав Володимир Ульянов, готовий віддати руку і серце.

Голову він втратив раніше. Зараз вже відомо, що він сватався до Аполлінарії Якубової.

Нижньогородські краєзнавці точно встановили, що Володимир Ульянов пробув влітку 1894 року в

Нижньому три дні і дві ночі.

Що ж нового внесло в стосунки Ульянова і Якубової нижньогородське побачення? На

жаль, нічого. «Ні!» Якубової було твердим…