Дубровский Петр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

- Дубровский Петр [Справочник-дайджест] 21 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ДУБРОВСЬКИЙ Петро Петрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Бібліофіл, дипломат, колекціонер. Фундатор «Депо манускриптів» на теренах Російської імперії.

З дворянської родини.

Народився 9 грудня 1754 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 9 січня 1816 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Похований на Смоленському цвинтарі.

Закінчив Київську духовну академію (1772).

Працював копіїстом, підканцеляристом Св. Синоду (1773-1778), священиком російської

посольської церкви у Парижі (1778-1780), секретарем-перекладачем російської місії у Франції і

Голландії (1780-1800), хранителем «Депо манускриптів» Імператорської публічної бібліотеки

(1805-1812).

Кавалер орденів Володимира 4-го ступеня, Ганни 2-го ступеня.

Під час революції 1789 року у Франції став власником низки матеріалів архіву Бастилії, бібліотек

Сен-Жерменського і Корбійського абатств. Різними шляхами придбав близько чотирьохсот

західноєвропейських, 94 східних (15 мовами), близько 50 слов’янських рукописів і майже 8000

автографів знаменитих людей Франції. Цю колекцію сучасники порівнювали хіба що зі скарбами

Ватикану.

Готував до друку книгу «Російський Плутарх, або Життя славетних мужів Росії з IX ст. по

сьогодення», а також спогади про подорожі Італією, Португалією, Францією, проте здійснити

задумане не встиг.

На нього надійшла супліка, буцімто він розбазарює манускрипти. Для розслідування була послана

комісія, яка через рік роботи з’ясувала, що то все наклеп. На жаль, на той час П. П. Дубровського

вже викинули з квартири, позбавили роботи і з такою «шаною» провели на пенсію. У присвоєнні

звання почесного бібліотекаря відмовили.

Стаття про Д. є в енциклопедичному словнику «Книгознавство» (1982).

250-річницю з дня народження нашого земляка в Росії відзначили науковим засіданням «Петро

Дубровський – засновник і перший хранитель «Депо манускриптів» Імператорської Публічної

бібліотеки» (2004).

На честь 200-річчя заснування «Депо манускриптів» пройшла міжнародна наукова конференція

«Історія в рукописах – рукописи в історії», де особливо обговорювалася тема «Західні рукописи

колекції П. П. Дубровського та їх значення для світової науки» (2005).

Серед друзів та близьких знайомих Д. – О. Сулакадзев, Ж.-Ж. Руссо, Олександр І, П. Строганов, Б.

Голіцин, Р. Воронцов та ін.


***

ЦІННЕ ЛИШЕ ТЕ, ЩО КОРИСНЕ ДЛЯ РОЗУМУ

, з життєвого кредо П. Дубровського

Життя наше коротке, всі умови, всі нагороди з ним кінчаються, проте корисне для розуму

людського служить до кінця світу.


НАЙНЕВТОМНІШИЙ БІБЛІОФІЛ ЄВРОПИ, з книги Ж. А. Ф. Ансело «Шість місяців в Росії»

Червень 1826 року

У 1805 році щедрістю імператора Олександра до скарбів бібліотеки була додана колекція

рукописів п. Дубровського. Цей багач, котрий служив на дипломатичному терені, провів за

межами Росії двадцять шість років і був одним з найневтомніших бібліофілів Європи. Він зібрав

літературні пам’ятники за тринадцять сторіч, а Французька революція, зруйнувавши монастирі і

замки та розігнавши власників і хранителів бібліотек, відкрила щонайширше поле для його

діяльності.

Йому вдалося придбати за безцінь цінні рукописи, що зберігалися у Бастилії, зокрема автографи

багатьох королів і найзнаменитіших людей Франції. Бібліотека Сен-Жерменського абатства

містила понад вісімдесят тисяч рукописів. В дні безладу і варварства майже всі вони згоріли,

проте п. Дубровський, якого не зупиняли ніякі перешкоди і ніяка небезпека, зумів врятувати

найцікавіші, такі як послання апостола Павла грецькою і латиною...

Я не назву тобі, мій дорогою Ксав’є, всіх манускриптів, що складають колекцію цього невтомного

збирача, обмежуся лише згадкою рукопису Жаррі, у якого, як то кажуть, наш знаменитий Дідро

запозичив моделі своїх пуансонів, екземпляра Плутарха, котрий вважається оригіналом,

куфіцький Коран, що належав, якщо вірити стародавній традиції, доньці пророка Магомета

Фатімі, портфеля, відібраного у Вольтера під час його утримання в Бастилії, який містить листи,

що ніколи не публікувалися, папери, виявлені поліцією у Ж.-Ж. Руссо, оригінальні листи Філіпа II,

короля іспанського, Ізабелли (про відкриття Америки), Катерини Медичі, Генріха IV, Людовика

XIV, Єлизавети, Марії Стюарт тощо; декілька малабарських рукописів голкою на пальмовому

листі і, нарешті, священна книга брамінів на санскриті...


ЗВИНУВАТИЛИ У ЗМОВІ, з дослідження А. Асова «Таємниці «Книги Велеса»

П. Дубровський врятовані ним від розграбування рунічні рукописи привіз до Росії. А ось на

батьківщину його викликали не випадково: государеві саме доповіли про участь посла в

масонських ложах, а також про можливу «змову» проти монархії.

...З собою опальний дипломат повіз і скрині з колекціями. Багаж затримувався на численних

митницях, в портах, і тому Петро Петрович випередив його майже на півроку.

Він з’явився перед государем Павлом I і віце-канцлером О. С. Ростопчиним. Останній у

присутності царя звинуватив посла в шпигунстві на користь революційної Франції і участі в

підривних франкмасонських ложах. В результаті його відрахували з Колегії закордонних справ і

збиралися відправити в заслання.

Та судовий розгляд загальмувало те, що з Франції ще не надійшли документи посольства, серед

яких і багаж самого П. Дубровського (де знаходилися, як ми вважаємо, і дощечки «Книги

Велеса»). Колишнього посла поки що тримали під домашнім арештом і наглядом департаменту

поліції.


ЗАЛИШАВСЯ В ТІНІ, з статті Д. Гриценка «Списки творів Аврелія Августина V-XII ст. в

рукописних зібраннях Російської Національної Бібліотеки»

Дослідники колекції Дубровського визнають, що вона відрізняються винятковим багатством. У

наш час різні частини зібрання всебічно вивчають філологи, історики, мистецтвознавці.

…Особа самого колекціонера довгий час залишалася в тіні, а багато фактів біографії до цих пір не

з’ясовано. Лише у середині XX ст. на Заході з’явилася перша наукова публікація, присвячена йому

(у збірці, присвяченій 1400-річчю заснування Сен-Жерменського абатства, з якого походять всі

найцінніші рукописи колекції Дубровського).

Ім’я Дубровського завжди було оповите численними легендами, припущеннями і гіпотезами.

Стовідсотково достовірних даних про його життя дуже мало в основному через відсутність бодай

якогось документального матеріалу. Не зберігся і особистий архів дипломата.

Тільки в кінці XIX ст. була виявлена деяка цікавість до його біографії, і приблизно в цей же час

з’явилося кілька публікацій, присвячених П. Дубровському. В основному, це статті бібліотекаря

Імператорської Публічної бібліотеки Антона Домінікановича Іванівського. З нагоди ювілею

Київської духовної академії Іванівський виголосив, а потім опублікував декілька промов,

присвячених архіваріусу, зокрема, в «Київських губернських новинах», зі сторінок яких закликав

читачів поділитися будь-якими відомостями про того: «Про Петра Дубровського, на жаль,

збереглося вельми небагато біографічних даних, проте, мабуть, знайдуться в Києві особи, яким

пощастило одержати в спадок якісь папери чи листи, які зможуть докладніше пояснити чудове

життя цього киянина, присвячене науці».


ІМПЕРАТОРУ ПОДАРУВАВ НЕ ВСЕ, з розвідки Н. Іоніної «Рунічні книги з бібліотеки Ганни

Ярославівни»

Історія слов’ян обчислюється чомусь всього одним тисячоліттям – з часу хрещення Русі і навчання

її грамоті святими Кирилом і Мефодієм. Традиційно вважається, що слов’яни обзавелися власним

письмом лише в другій половині IX століття, а до того ніякої писемності у них не було. Якщо

хтось із вчених і намагався оспорювати таку образливу точку зору, їм завжди пропонували

показати хоча би один рядок оригінального докириличного письма.

Проте рунічні книги знаходилися в бібліотеці Ганни Ярославівни, дочки київського князя

Ярослава Мудрого. Видана заміж за короля Франції, вона в якості посагу серед іншого привезла й

найцінніші книги та рукописи Київської Русі, зокрема стародавні рунічні (як язичницькі, так і

християнські).

Книги з бібліотеки королеви Ганни майже вісімсот років зберігалися в заснованому нею абатстві

Санліс. І лежали б вони там і по цю пору, якби не вибухнула Велика французька революція. І тут в

долі бібліотеки діяльну участь взяв колезький асесор Петро Петрович Дубровський.

... В його зібранні опинилися і деякі рунічні книги з бібліотеки королеви Ганни.

Велику частину колекції П. Дубровський подарував Олександру I. Не включив в список лише...

рунічні книги. І тому були вельми вагомі причини. Досить пригадати, що за діючим на той час

Статутом за проповідування язичництва карали каторгою. Не в пошані були рунічні манускрипти

ще й тому, що вони суперечили «норманській теорії» про залучення до Русі варягів.

Після смерті вченого склали каталог його особистої бібліотеки, однак нічого цінного в ній вже не

залишилося. П. П. Дубровський забрав з собою таємницю бібліотеки Ганни Ярославни.

Як пише відомий дослідник руніки А. Асов, «можна бути упевненими в тому, що деякі

старослов’янські рукописи з бібліотеки Ганни Ярославівни в один з важких періодів життя П. П.

Дубровський продав О. І. Сулакадзеву». У зібранні цього петербурзького колекціонера значилося

понад 2000 якнайдавніших рукописів. На 43 букових дошках були накреслені рунічні письмена...

Мав О. Сулакадзев і стародавні пергаменти, наприклад, «Перуна і Велеса віщання в київських

капищах жерцям Мостиславу, Древославу й іншим», а ще рукописи на шкірі, бересті, свити і

книги із стародавніх ведичних храмів, величезну кількість християнських книг (апокрифів, хронік,

житій)... Їх бачили російський поет Г. Р. Державін, письменник і державний діяч О. С. Шишков та

інші.

Г. Державін особливо зацікавився пергаментним сувоєм, на якому червоно-чорними письменами

був записаний «Боянів гімн». Поет замовив О. Сулакадзеву копію текстів і підрядковий переклад

гімну. Невеликі уривки... помістив в черговому номері «Читання в Бесіді любителів російського

слова» (1812).

У 1928 р. вийшла в світ стаття київського історика Миколи Макаренка «Молитовник великого

князя Володимира і Сулакадзев». Вона містила немало важливих відомостей про рунічні книги,

які свого часу були придбані Олександром I для Російської кімнати Ермітажу. Вже цей факт

говорить про багато що, оскільки імператор не став би купувати підробки.

Під час революційної розрухи 1917-1918 рр. Микола Макаренко, котрий працював в ті роки в

Ермітажі, виніс з бібліотеки, а потім відвіз з собою до Києва «копії рунічних текстів», про що він

згадав в своїй публікації. Подальша доля цих текстів, як і самого автора трагічна. У Києві Микола

Макаренко публічно заступився за Софіївський собор і Михайлівську церкву, коли їх хотіли

зруйнувати борці з релігійним дурманом. За це його засудили й вислали до Казані, куди він забрав

свою бібліотеку, ймовірно, разом з рунічними рукописами.

У Казані М. Макаренко пізніше працював консультантом Центрального музею, читав лекції. А в

1936 р. був знову заарештований і висланий вже до Томська, де його через рік розстріляли як

«ворога народу».

Рукописи вченого залишилися в Казані у його дружини Анастасії Федорівни. Вона не знала про

розстріл і все життя чекала чоловіка.

На жаль, у неї не було родичів, яким би вона могла передати безцінний спадок...