Григоренко Петр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

- Григоренко Петр [Справочник-дайджест] 23 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ГРИГОРЕНКО Петро Григорович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Військовий, правозахисник, публіцист.

З селянської родини.

Народився 16 жовтня 1907 р. в с. Борисівці Таврійської губернії Російської імперії (нині –

Приморський район Запорізької області України).

Помер 21 лютого 1987 р. в м. Нью-Йорку (США).

Навчався в Харківському технологічному інституті (1928-1931), Московських військово-технічній

(1931-1932) та Військово-інженерній (1932-1934) академіях, закінчив Академію Генерального

штабу (1937-1939).

Був робітником (1923-1925), помічником машиніста (1925-1926) Донецького залізничного депо,

секретарем Селідовського сільського райкому комсомолу (1926-1927), секретарем комітету

комсомолу транспортного комбінату (1927-1929), начальником штабу окремого саперного

батальйону Західного особливого військового округу (1934-1936), командиром 52-го окремого

інженерного батальйону Мінського укріпрайону (1936-1937), офіцером Генштабу Далекосхідного

управління фронтової групи (1939), офіцером штабу 1-ї Окремої Червонопрапорної Далекосхідної

армії (1940-1941), командиром 18-ї окремої стрілецької бригади (1942-1943), заступником

начальника штабу 10-ї гвардійської армії (1943-1944), начальником штабу 8-ї стрілецької дивізії

(1944-1945), викладачем Військової академії ім. М. Фрунзе (1945-1961), начальником

оперативного відділу штабу 5-ї армії Далекосхідного військового округу (1962-1964),

вантажником овочевого магазину (1965-1969).

Учасник боїв на Халхін-Голі (1939), Другої світової війни (1943-1945).

Засновник антирадянської «Спілки боротьби за відродження ленінізму» (1963).

Член Московської Хельсінкської групи (1976).

Друкувався в газетах «Санді таймс», «Вашингтон пост», журналах «Посів», «Континент».

Як літератор дебютував навчальним посібником»Стрілецький полк в основних видах бою» (1945).

Потім настала черга памфлету «Лакейська правд» (1963), відкритого листа «Приховування

історичної правди – злочин перед народом!» (1967), звернення «До громадян Радянського союзу»

(1968), нарису «Про спеціальні психіатричні лікарні», «Заяви з приводу арешту Яхимовича І.»

(обидва – 1969).

Перу Г. також належить книга спогадів «В льоху можна зустріти лише щурів» (1981).

Всього наш земляк залишив після себе 83 військово-наукових дослідження.

З владою порозуміння не знаходив. Вперше заарештований був разом з трьома синами (1964).

Засуджений Військовою Колегією Верховного Суду СРСР , за вироком якого кинутий до

Ленінградської спеціальної психіатричної лікарні (1964-1965).

Вдруге заарештований у Ташкенті, куди він прибув у ролі громадського захисника на процес над

кримськотатарськими підсудними (1969). Запроторений до Черняхівської спеціальної

психіатричної лікарні (1969-1973), 5-ї московської міської психіатричної лікарні (1973-1974).

Молодий київський лікар-психіатр С. Глузман на основі копій медичних документів, винесених з

лікарні адвокатом дисидента, зробив висновок про його повне психічне здоров’я, за що,

формально – з інших мотивів, був засуджений до семи років позбавлення волі і трьох років –

заслання (1972).

Г. посмертно удостоєний українського ордена «За мужність» 1-го ступеня (1997).

Його іменем названо проспект в м. Київ (1998), сквер в м. Сімферополь (2004).

Бронзовий бюст нашому земляку встановлено в м. Сімферополь (1999). На ньому напис: «Петру

Григоренко. 1907-1987. Гуманістові, правозахисникові, вірному другові кримських татар».

Про відомого правозахисника українська кіностудія «Контакт» зняла фільм «Генерал Григоренко»

(1999).

Верховна Рада України відмовилася офіційно відзначити 100-річчя з дня народження Г. (2006).

У свою чергу, Президент В. Ющенко доручив Кабінету Міністрів забезпечити організацію цього

святкування (2007).

Серед друзів та близьких знайомих Г. – О. Костерін, О. Солженіцин, В. Буковський, О.

Добровольський, А. Колмогоров, О. Тихий, Ю. Орлов, С. Калістратова, Л. Плющ, А. Берг, В.

Павлінчук, Г. Алтунян, І. Яхимович та ін.


***

В ЛЬОХУ ЗУСТРІНЕШ ЛИШЕ ЩУРІВ, з політичного кредо П. Григоренка

Влада, яка народилася в підпіллі і вийшла з нього, полюбляє в темряві творити свої чорні справи.

Ми ж прагнемо винести їх на світло, опромінити їх світлом правди.

Влада, прагнучи піти з-під світла, зображає наші дії, як нелегальні, підпільні, намагається загнати

нас в підпілля. Проте ми твердо знаємо, що в льоху можна зустріти лише щурів.


КУЛЬТ НА КУЛЬТІ І КУЛЬТОМ ПОГАНЯЄ, з виступу П. Григоренка на партійній

конференції Ленінського району Москви 7 вересня 1961 р.

Ми схвалюємо проект програми, в якому засуджений культ особи, однак виникає запитання: чи

все робиться, аби культи особи не повторився (відвертий натяк на культ особи М. Хрущова –

авт.).


НЕ ПРОСІТЬ, А ВИМАГАЙТЕ, з виступу П. Григоренка перед представниками

кримськотатарського земляцтва 17 березня 1967 р.

Головна причина цього (поневірянь – авт.) полягає в тому, що ви недооцінюєте свого ворога. Ви

думаєте, що вам доводиться мати справу лише з чесними людьми. А це не так.

Те, що вчинили з вашим народом, робив не один Сталін. І його співучасники не тільки живі, а й

займають відповідальні пости. А ви звертаєтеся до керівництва партії та уряду з покірливими

письмовими проханнями.

Оскільки ж просять лише про те, на що безумовного права не мають, то ваше питання кладеться

тим, хто його вирішує, як питання сумнівне, спірне.

Щоб покінчити з цим ненормальним становищем, вам треба твердо засвоїти – те, що покладене по

праву, не просять, а вимагають! Починайте вимагати. І вимагайте не частини, не шматочки, а все, що у вас незаконно відняли – відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної

Республіки!


ТРИЧІ ФАЛЬСИФІКАТОРИ, з відкритого листа П. Григоренка «Приховування історичної

правди – злочин перед народом!»

Дуже важко зрозуміти суть статті Г. Деборіна і В. Тельпуховського. Але все таки відлущивши

багатослівну лайку, на якій вона тільки й стоїть, можна встановити, що в ній доводиться... – ні, не

доводиться, а бездоказово втовкмачується читачеві шляхом багатократного повторення

голослівних звинувачень, що автор книги (Некрич О, «1941 рік. 22 червня» – авт.), ніби то умисне

спотворює як події 22 червня 1941 року, так і ті, що передували цьому дню, тобто, пише відверту

неправду...

...Безсоромно застосовуються явні пересмикування. Наведу приклад. Написано: «На завершальних

сторінках книжки О. М. Некрич кидає жахливе звинувачення радянським воїнам, заявляючи, що

«фашистські армії не зустріли серйозного опору на кордоні». Так цитують автори статті.

А ось що написано в книзі (а не в «книжці», як презирливо іменується впродовж всієї статті

праця Некрича), якщо цитувати від крапки до крапки: «Фашистські армії не зустріли серйозного

опору на кордоні, хоча радянські воїни билися героїчно, до останнього набою, до останнього

подиху».

Як бачимо, вся фраза, а не «огризок» від неї, не дає ніяких підстав для того, аби розігрувати

обурення недооцінкою героїзму радянських воїнів. Якщо ж заглянути ще в одну, наступну фразу, тобто дійти до смислової крапки, то можна прочитати ось що: «Тут, на кордоні, вже в перші

години боїв народився той героїзм, який дозволив Червоній Армії витримати важкі удари і

мінливості війни і закінчити свій визвольний похід в поваленому Берліні».

І ось думку, висловлену в цих двох фразах, автори статті вмудряються визначити за «зразок

наклепу», на що відважується небагато фальсифікаторів історії. Після цього, товаришу редакторе

(журналу «Питання історії КПРС» – авт.) вирішив Вас запитати: хто ж наклепники? ТРИЧІ

НАКЛЕПНИКИ І ФАЛЬСИФІКАТОРИ!?

...А тим, хто подібно до Г. Деборіну і В. Тельпуховському, і далі протидіятимуть правді,

скоюючи тяжкий злочин перед НАРОДОМ І БАТЬКІВЩИНОЮ, – не завадило б пригадати мудре

й справедливе зауваження великого Сервантеса: «Брехливих істориків треба страчувати так само, як ФАЛЬШИВОМОНЕТНИКІВ».


Я ГЕНЕРАЛ, А НЕ КУХАР, з книги П. Григоренка «В льоху можна зустріти лише щурів»

Щойно ми закінчили попереднє обговорення, заходить Чуйков з цілою свитою, у тому числі і мій

посередник.

– З обстановкою розібралися? Директиву фронту одержали? Доповідайте рішення!

Доповідаю.

– А як ви поведете дивізію правим флангом?

– Дорогами.

– Які там дорогі?

– Дуже хороший дорожній напрям на всю глибину бойового завдання армії. Подивіться, будь

ласка...

Підходить, дивиться.

– Ну які ж це дороги. Путівці.

– Німецькі путівці. Шосовані. Якщо б нам такі путівці на наших навчаннях, ні про що б і думати

було.

– Ну, добре. Пишіть бойовий наказ і оформляйте карту.

Йдуть. Через певний час заходить посередник. Мабуть, після наради. Розгортає карту, починає

давати обстановку. Моє рішення абсолютно не враховане.

...Входить Чуйков зі свитою.

– Доповідайте обстановку, – звертається до мене.

– Я не можу доповідати, оскільки не знаю, де мої дивізії.

– Як не знаєте, адже ось у посередника нанесено.

– Їх там немає. А якщо вони там, то це означає, що мої командири дивізій виконують не мої, а

чиїсь інші накази.

– Як же це ви не можете примусити Ваших підлеглих виконувати Ваші накази?

– Своїх би я примусив, але посередники це не мої, а Ваші підлеглі.

– Розбестили підлеглих, обстановки не знаєте. Який же Ви командарм?

– Я-то командарм, однак Ваші підлеглі дозволяють собі не зважати на рішення командарма.

– Який Ви командарм, якщо на Ваші рішення не зважають. Я усуваю вас з посади.

– Не розумію! Тобто, я розумію, що Ви усунули мене з посади, проте не розумію, за що.

– Не розумієте? – зовсім вже грізно говорить він. – Ну, так я Вам поясню.

– Я цього саме й прошу.

– Потім поясню, – дещо знижує він тон і йде геть.

Свита з усіх боків накинулася на мене. На різні голоси вони галасували: «Що ви робите? Він

цього не любить».

– Я генерал, а не кухар, щоб його смаки вивчати.

Ця відповідь розійшлася з неймовірною швидкістю всіма сухопутними військами.


ПСИХІЧНО ЗДОРОВИЙ, з висновку ташкентської психіатричної експертизи

Ознак психічного захворювання в даний час не має, як не було їх в період споєння

інкримінованих йому злочинів. Осудний. Стаціонарного лікування не потребує.


СТРАЖДАЄ ІДЕЄЮ РЕФОРМАТОРСТВА, з висновку медичної експертизи московського

інституту ім. Сербського

Страждає на психічне захворювання у формі патологічного (паранояльного) розвитку особистості

з наявністю ідей реформаторства.


ІДЕОЛОГ ДЕМОКРАТИЧНОГО РУХУ, з донесення голови КДБ СРСР Ю. Андропова

Центральному Комітетові КПРС від 16 квітня 1969 р.

За участю синів виготовляв і розповсюджував листівки в Москві і Володимирі…

Встановив контакти з …антисуспільними елементами і незабаром став ідеологом так званого

«антисталінського демократичного руху». В наступні роки встановив зв’язок з представниками

кримських татар-»автономістів», окремими реакційно налаштованими церковниками і

українськими націоналістами, а також з антирадянськими організаціями на Заході.

Як противник радянського державного і суспільного ладу, Григоренко виступає з злісними

нападами на політику Комуністичної партії і Радянського уряду, наклепницьки відгукується про

керівних діячів Радянської держави, організує різні антисуспільні акції, гуртує навколо себе осіб з

шкідливими поглядами, займається виготовленням і розповсюдженням провокаційних документів,

систематично передає на Захід тенденційну інформацію…


МОЯ ВДЯЧНІСТЬ ЙДЕ ДАЛІ СИНІВСЬКОЇ, з листа А. Григоренка президентові України В.

Ющенкові

Як синові, мені безсумнівно приємно знати, що Батьківщина не забула мого батька, але моя

вдячність йде далі, ніж вдячність сина. Ваше рішення вшанувати пам’ять одного з найвідоміших у

світі українських патріотів, який дотримувався широких демократичних принципів, особливо

важливо й сучаснйй Україні, й всім колишнім пострадянським народам. Покійний генерал був і

залишається символом толерантності, символом істинного патріота, який не тільки не забуває про

біль свого народу, але так само безкорисливо відгукується на біль інших народів.