Гофштейн Давид [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

книгу, бував щасливий. Рідкісні, цінні

книги і рукописи на ідіш й івриті займали почесне місце в його великій бібліотеці. Коли приходив

гість – а гостей Давид дуже любив, навіть якщо це йшло в збиток його роботі і відпочинку, – він

перш за все вів відвідувача до кабінету і демонстрував книжкові скарби.

Словники, енциклопедії, конкордації різними мовами Гофштейн тримав в окремій шафі. Він

говорив:

– Людина не може знати все, але вона повинна знати, де шукати і знаходити.

...Ми проглядаємо ...переклад п’єси для єврейського театру. І раптом дзвінок в двері. Давид

кинувся в передпокій... Їх троє. Незнайомі, дивні особи. Я дивлюся на них і на Давида. Він

розгублений. Папір в його руці мені все пояснив.

П’ять годин чужі ворожі люди господарювали в квартирі: копалися, шукали, перегортали книги, всі перемішали. Кожна єврейська книга викликала особливу підозру, Давид повинен був

пояснювати зміст. На вулиці давно стемніло, а ми всі сидимо, мов приковані до місця.

Давид не раз обертався до мене і говорив:

– Будь спокійна.

Я вдивлялася в його темне втомлене обличчя, і мене проштрикнула думка: чи побачу я його ще?!

СВОЄРІДНА СТРУКТУРА ВІРША, з нарису Г. Ременика «Творчий портрет Давида

Гофштейна»

На відміну від творчості багатьох його однолітків, в поезії Гофштейна немає сліду декадентства і

модернізму. Він і не подумував про втечу від реальної дійсності. Всі «локальні» теми: місто і село, природа і кохання, праця і творчість – філософськи узагальнюються у Гофштейна в одну

універсальну тему: світ і життя. Обидві вони в його віршах пов’язані з ще конкретнішим мотивом

землі. «Моя земля, моє поле як світ великі, як світ широкі» – такий один з лейтмотивів його поезії.

...Новизна – прапор поетичного світу Гофштейна. ...Візуальність – основа поетичного методу

Гофштейна, сприйняття і розкриття життя.

Поезія Гофштейна – явище реалізму ХХ сторіччя, збагачене досягненнями імпресіоністського

мистецтва, його відкриттів у області живопису деталі, особливо в створенні колориту, нюансованій грі фарб.

Своєрідна структура вірша і строфи Гофштейна. Це найчастіше не звичайна чотирьохрядкова

композиція з послідовною римою, які строго перехрещується, а зовсім нове інструментування

вірша, котра передає не лише музично-ритмічний малюнок, а й конкретно-реалістичну картину

або емоційний стан.

РИЛЬСЬКИЙ РИЗИКУВАВ, ВИЯВЛЯЧИ ШАНУ ГОФШТЕЙНОВІ, з кореспонденції Г.

Захарової «Голос совісті»

Рильський не боявся бути головою комісії на вечорі, присвяченому пам’яті розстріляного поета

Давида Гофштейна. Він міг всіма правдами і неправдами намагатися захистити свого

співробітника по Інституту мистецтвознавства, фольклору і етнографії, талановитого вченого

Марка Плісецького (дядька відомої балерини), звинуваченого в космополітизмі і вимушеного

звільнитися. Він доклав усіх сил для реабілітації загиблих неокласиків. Він зробив все залежне від

нього, аби допомогти своєму учневі...

Подібних ситуацій була велика множина...

ЯК КДБ НАС «ПОШКОДУВАВ», з книги Ф. Гофштейн «С коханням і болем про Давида

Гофштейна»

Уже п’ятий рік, як заарештували Давида. Нам все ще говорять, що він перебуває в Лефортовській

в’язниці. Я розриваюся між Києвом і Москвою. У Києві я не можу довго висидіти: мене тягне

дізнатися, що з Давидом, але і в Москві не можу пробути довго. З вокзалу відразу йду до

приймальні КДБ на Луб’янці і опісля декількох годин отримую стандартну відповідь: «Під

слідством!» Це відбувалося і після того, як єврейські письменники були убиті. Про це ми

дізналися лише пізніше.

В кінці січня 1953 року, коли я була одна в квартирі, до мене увірвалося шестеро: кербуд, двірник, представник суду, представник письменницької організації і двоє робочих. Вони зажадали

звільнити одну кімнату, почали жбурляти речі.

– Що ви робите?

– Звільняємо кімнату. Тут жив ворог народу, – сказав представник суду.

– Що ви говорите? Що за ворог народу? Адже ще немає вироку!

– Хто сказав, що немає? Є!

Він дістав з портфеля папір, встав на середину кімнати і урочисто, слово за словом, прочитав

вирок суду.

Так я, єдина з членів сімей письменників, дізналася про жахливий вирок. Нікому з нас, дружин, офіційно про це ніхто не повідомив до листопада 1955 року. Мабуть, КДБ нас «шкодував». Але у

правління Союзу письменників не було сентиментів. Щоб відняти у мене кімнату швидше, вони

одержали з КДБ