Бялик Хаим [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

БЯЛИК Хаїм Нахман

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: ізраїльський.

Письменник, перекладач. Перший вихідець з України – національний поет Ізраїлю.

З міщанської родини.

Народився 9 січня 1873 р. на х. Рада Волинської губернії Російської імперії (нині – залізничний

полустанок в Житомирському районі Житомирської області України).

Помер 4 липня 1934 р. в м. Відні (Австрія). Похований на Тель-Авівському цвинтарі по вул.

Трумпельдора.

Працював викладачем в Одеському зразковому хедері, редактором відділу художньої літератури

журналу «Ха-Шіллоах» (1904-1921).

Член єврейського Палестинського комітету.

Почесний доктор Єврейської теологічної семінарії і Єврейського інституту релігії (1926).

Друкувався в журналах «Мознаїм», «Світанок», «Ха-Шіллоах», «Ха-олам».

Як поет дебютував в альманасі «Ха-Пардес» віршем «До ластівки» (1892).

Потім настала черга віршів «Після поневірянь на чужині», «Повернення», «Нічні думи», «Як суха

трава», «І буде, коли продовжаться дні», «Бігти? О, ні!», «Посели мене під крильцем», «Де ти»,

«Лист»; поем «Мій батько», «Подвижник», «Мертвяки пустелі», «Оповідь про погром», «Сувій

про полум’я», «Сирітство» (не закінчена).

Перу Б. також належать оповідання «Дні юності», повість «Ар’є-глитай».

Переклав на іврит роман С. Сервантеса «Донкіхот», низку поезій Й. Шіллера.

Зневірившись у більшовицькій владі за допомоги М. Горького і з особистого дозволу В. Леніна

емігрував спочатку до Берліна (1921-1924), а потім –Тель-Авіву (1924).

За життя мав повне зібрання поетичних творів (1908).

Що стосується особистого життя, то наш земляк, рано втративши батька (1880), виховувався у

діда.

У Ізраїлі є місто, видавництво, а також літературна премія, названі на честь поета.

У м. Тель-Авів (Ізраїль) існують музей і вулиця імені Б.

У м. Житомир будинок, де мешкав письменник, певний час прикрашала меморіальна дошка зі

словами «В цьому будинку в 1880-1889 рр. жив відомий єврейський поет, філософ, перекладач

Хаїм Нахман Бялик» (1998-2003).

У видавництві «Волинь» вийшла книга-буклет «Рідний мій краю, колисковий приплав» (1999).

Серед друзів та близьких знайомих Б. – Ш. Алейхем, М. Волошин, А. Равніцький, С. Бен-Ціон, Х.

Левінський, М. Бен Амі, Ш. Дубнов, Е. Мотнег, Ш. Буришкін та ін.

***

ПІТИ В СЕБЕ

, з життєвого кредо Х. Бялика

Піти в себе, замкнутися, віддатися мріям.

НЕ ПІДНЯВСЯ НАРОД, з вірша Х. Бялика

Как сухая трава, как поверженный дуб,

Так погиб мой народ – истлевающий труп.

Прогремел для него божий глас с высот

И не внял, и не встал, и не дрогнул народ.

Не проснулся в нем лев, не воскрес исполин

Не воспрянул в ответ ни один, ни один...

Я – ЛИШЕ МІДНИЙ ГРІШ, з вірша Х. Бялика ««Я зігнувся до землі під вагою вашої любові»

Под пыткой вашего привета

Склонилась в прах моя душа.

Я только медная монета

В пустой копилке голыша.

Что вы пришли в мою обитель?

В чем грех, в чем подвиг мой? Весь век

Я был не бард и не учитель,

Я не пророк: я дровосек.

В руке топор из грубой стали,

Я молча делаю свое;

Проходит день, плеча устали,

И притупилось лезвие.

ЄВРЕЙСЬКИЙ ПУШКІН, з оцінки Х. Бялика Ю. Зозулею

Досить росла, щільнувата людина з лисиною на всю голову і простакуватим світловусим

обличчям. Це поет Бялик. Той самий Бялик, якого цілком заслужено називають єврейським

Пушкіним.

У нього власна друкарня. У ній він проводить немало часу. Стурбовано клацає на рахівниці.

Уважно вдивляється в конторські книги. Морщить лоб. Витирає хусткою піт з лисини. Словом, працює. Зовсім по звичайному.

Удома – теж саме. У звичайній квартирі п’є звичайний чай. Радий поговорити з гостем. Іноді легко

бентежиться. Говорить охоче: про літературу, російську і єврейську, про людей, «про те, про се».

Гостинний. Милий. Любить розповідати анекдоти – малоруські або єврейські. Розповідає і регоче.

Голосно, грубувато і соковито.

І хто – дивлячись на нього – подумає, що це якнайтонший, якнайглибший поет, котрий високо

злітає над життям, знає ніжні відтінки всієї його скорботи, тривог, краси і радощів?

РІДКІСНЕ ВТІЛЕННЯ ДУХУ, з оцінки творчості Х. Бялика М. Горьким

Для мене Бялик – великий поет, рідкісне і довершене втілення духу свого народу, він – точно Ісая, пророк найбільш любимий мною, і точно богоборець Іов. Як всі росіяни, я погано знаю літературу

євреїв, але оскільки я знаю її, мені здається, що народ Ізраїлю ще не мав, – принаймні впродовж

XIX століття, – не створював поета такої потужності і краси.

Російською мовою вірші Бялика, ймовірно, втрачають половину своєї сили, образності, проте й те, що дають переклади, дозволяє відчувати красу гнівної поезії Бялика.

ВИКИНУТИЙ З ЖИТТЯ МРІЙНИК, з оцінки творчості Х. Бялика В. Ходасевичем

Є поети, обернені обличчям назад, в минуле. Це, здебільшого, елегійні мрійники, стомлені і

гидливі до життя люди, стилізатори і естети за перевагою. Вони нас відводять до музеїв, до

архівів, на цвинтарі, на розвалини міст, ідей і культур.

Є інші, які живуть сьогоденням. Втім, воно дуже ефемерне і плинне. Час втікає у них з-під ніг, мов

рухливий тротуар. Аби не впасти, їм доводиться весь час поглядати у бік майбутнього. Можна

сказати, що обличчя їх повернені до цього майбутнього в півоберта. Це – люди живі, такі, що

шукають, міняють становище. Вони пам’ятають про минуле, однак їм не до минулого.

Існують і треті. Вони намагаються відвернутися і від минулого, і від сьогодення: жити

прийдешнім. За суттю, це такі ж викинуті з життя мрійники, ...як поети минулого. Вони так само

не хочуть знати реального життя і так же бояться його, як завзяті пасеїсти. Це – жорсткі, холодні

експериментатори.

Саме такий Бялик...

ПРОСТЯГНЕМО РУКИ, з привітання О. Купріна Х. Бялику з нагоди 25-річчя творчої діяльності

Справжні творці мистецтва протягують назустріч один одному руки через безодні людської

злості, недовір’я, пожадливості, підлоти і брехні. І в цьому їхня заслуга.

ЕМОЦІЙНО-АСОЦІАТИВНА ПОЕЗІЯ, з статті О. Слонім «Бялик Хаїм Нахман»

Мешкаючи в Росії, Бялик пильно стежив за тим, що робиться в російській поезії, і спеціальні

дослідження виявили глибокі зв’язки його з поезією російських символістів, таких як Ф. Сологуб і

Вяч. Іванов. Доводиться прийняти принципову незвідність бяликівських віршів до однієї

інтерпретації, – явище, котре дратувало читачів старшого покоління, і засмучувало тих, хто

відзначав, що улюблений поет «останнім часом грішить модернізмом».

Проте навіть незалежно від поетики символіста, поезія Бялика не раціоналістична, а емоційно-

асоціативна, як правило, багатослівна, яка імпровізаційно ковзає ниткою образів, котрі

народжують сенси.

ПРАГНЕННЯ ДО САМОТИ, з «Електронної єврейської енциклопедії»

У будинку діда Бялик провів десять років. В автобіографічному нарисі він розповідає, що саме в

цей період в ньому зароджуються три ваблення, які згодом знайшли віддзеркалення в його поезії.

Перше – пристрасть до витівок, ігор й утіх. Друге – прагнення до самоти. Третє – пристрасний

потяг до книг.

ВИЗИСКУВАЧ, А НЕ ПОЕТ, з розвідки М. Бєльського «Mорія» в Одесі»

13 листопада 1910 р. Бялик і Буришкін за порушення друкарських правил притягуються до

адміністративної відповідальності. У провину ставилася затримка розрахункових книжок при

видачі робітникам платні, яка, до того ж, виплачувалася нерегулярно. Крім того, в друкарні

панувала наднормова робота. Винні зізналися, що порушення мали місце через брак коштів.

Очевидно, заклад мав певні матеріальні утруднення, тому стосунки з робітниками були

непростими. Це дало привід журналу «Шквал» одеських «Вістей» в № 4 за 1926 р. в статті «Плач

Бялика» написати, що робітники колишньої друкарні пам’ятають його не як поета, а як

експлуататора...

У 1921 році існування «Морії» в Росії припинилося: X. Бялик у складі групи єврейських

письменників залишає Радянську Росію. Видавництво спочатку обґрунтовується в Берліні, а після

переселення засновників закладу до Палестини, в 1922 році відновлює свою роботу вже там, відкривши два відділення – берлінське і тель-авівське.

МЕМОРІАЛЬНА ДОШКА ЗБЕРІГАЄТЬСЯ... В МІЛІЦІЇ, з статті В. Конєва «Як в Житомирі

ще раз забули великого поета»

Коли колеги з Тель-Авіва розповіли мені по телефону про те, що трапилося в Житомирі в будинку

№61 по вул. Московській, де жив один з видатних поетів ХХ ст. Хаїм Бялик, мені стало соромно.

...Що, власне, обурило освічене населення? Подія, гідна пера Михайла Булгакова: Ніна, господиня

будинку, де в кінці XIX в. жив Хаїм Бялик, затіяла капітальний ремонт. Ця жінка нічого не знала

про поета аж до 1998 р., коли на фасаді її житла, що покосилося, встановили меморіальну дошку.

Енергійна городянка одна утримує сім’ю – торгує на ринку. Ні у світовій, ні в єврейській

літературі не досвідчена.

Спочатку її дивували шикарні автобуси, які регулярно стали підвозити до її будинку бородатих

людей в чорних капелюхах і чорних же туніках. Вони говорили «не по-нашому», фотографували

будинок, прагнули зайти всередину. Потім це стало дратувати.

І, схоже, не тільки її. На меморіальну дошку кілька разів робили замах вандали: майже відразу ж

облили бітумом, а пізніше – забруднили нечистотами. «Я боюся, – зізналася Ніна. – Дурнів

вистачає, можуть і будинок підпалити».

На зароблені тяжкою працею копійки Ніна вирішила ушляхетнити фасад споруди – обклала стіни

білою цеглою, а меморіальну дошку зняла. І до цього дня не хоче чіпляти її на місце – боїться

вандалів.

Але готова віддати будиночок під музей (у неї навіть стіл тих часів зберігся – важкий, дубовий).

Втім, цього їй ніхто не пропонує. Ніна не готова до жертв. Хаїм Нахман Бялик вічний, а вона хоче

жити зараз.

Меморіальна дошка зберігається в міліційній дільниці. Невже Житомир забуде поета ще раз?

ЩО В ІМЕНІ ТВОЄМУ, з дослідження М. Бєльського «Прізвище перекрутили»

Хочу торкнутися правильності написання прізвища Х. Бялика. Ми всі звикли, що на титульних

аркушах його книг, у всіх енциклопедіях, статтях про нього, його прізвище виглядає як: «БЯЛІК «, причому четверта буква в прізвищі – «І»! Не можу стверджувати, що такий вигляд прізвище

набуло з дозволу його власника чи після його смерті, але в документах архівного дореволюційного

походження, включаючи 1916 рік, своє прізвище власноручно Хаїм Нахман писав «БЯЛИК», де

четверта буква – «И», причому прізвище написане чітким, майже, шкільним почерком так, що

будь-який скептик по цьому приводу прочитає його без збільшувального скла, і переконається в

правильності мого викладу.

Я не ставлю питання про те, аби з цієї хвилини негайно у всіх джерелах, включаючи меморіальну

дошку, буква «І» була замінена на «И», і надалі при згадці нашого знаменитого земляка писали б

тільки «БЯЛИК», але для історичної правди всі, хто любить неординарного письменника і поета

Х. Бялика, повинні знати, що був час, коли офіційно він себе називав виключно БЯЛИК.