Конрад Джозеф [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

- Конрад Джозеф [Справочник-дайджест] 21 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


КОНРАД Джозеф


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: англійсько-польський.

Письменник. Справжнє прізвище – Коженевський Юзеф Конрад.

З шляхтянської родини. Батько, Коженевський А., – драматург, поет, перекладач.

Народився 21 листопада (3 грудня) 1857 р. в с. Тереховому Бердичівського повіту Київської

губернії Російської імперії (нині – Бердичівський район Житомирської області України).

Помер 3 серпня 1924 р. в м. Бішопсборні (графство Кент, Великобританія). Похований на

місцевому цвинтарі.

Закінчив 1-у Житомирську чоловічу гімназію, Петербурзький університет.

Був моряком французького (1874-1878), британського (1878-1896) торгових флотів.

Відмовився від англійського титулу лорда (1924).

Як письменник дебютував п’єсою «Очі короля Яна Собеського» (1868).

Потім настала черга романів «Забаганка Олмейера» (1895), «Вигнанець з островів» (1896), «Негр с

«Нарциса»« (1897), «Лорд Джім» (1900), «Серце темряви», «Тайфун» (обидва –1902), «Ностромо»

(1904), «Таємний агент» (1907), «Очима заходу» (1911), «Випадок» (1913), «Випадок» (1914),

«Перемога» (1915), «Смуга тіні» (1917), «Спасіння» (1920), «Дія Корсар» (1923).

Перу нашого земляка належать збірник «Оповідання про неспокій» (1898).

К. також автор низки статей про І. Тургенєва, Г. де Мопассана.

Твори нашого земляка у перекладі польською видані у у 27 томах (1972-1974).

За його доробками зняті художні фільми: «Агірре, гнів Божий» (режисер Вернер Герцог, 1972),

«Смуга тіні» (Анджей Вайда, 1976), «Апокаліпсис сьогодні» (Френсіс Коппола, 1979), «Габріелла»

(Патріс Шеро, 2005). Всього їх кількість перевищує 70.

Особисте життя не було легким. Ще малюком разом з батьками він потрапив до заслання (1861),

рано залишився без матері (1865) і батька (1869).

Існує Міжнародне конрадівське товариство.

Виходить журнал «Конрадіана».

За ініціативою Житомирської письменницької організації на фасаді сільського історичного музею

на малій батьківщині встановлено меморіальну дошку з написом: «В селі Терехове 3 грудня1857

року народився Джозеф Конрад – видатний англійський письменник».

З нагоди 150-річчя від дня народження К. у Києві пройшов фестиваль «Джозеф Конрад в кіно»; у

Волинському краєзнавчому музеї – фотодокументальна виставка; в Донецькому обласному

краєзнавчому музеї – виставка «Між морем і суходолом» (2007).

У м. Бердичів в нижньому храмі кляштору (монастиря-фортеці) ордену Босих Кармелітів відкрито

музей нашого земляка (2008).

Серед друзів та близьких знайомих К. – В. Блеквуд, Е. і К. Гарнетти, Г. Уеллс, Д. Ґолсуорсі, Д.

Ретінгер, В. Паге та ін.

***

СЛОВО ПЕРЕВЕРТАЄ СВІТИ, з професійного кредо Д. Конрада

Дайте мені необхідне слово, необхідну інтонацію – і я переверну світ без будь-якого важеля.


ДИТИНСТВО БУЛО ПОЗАВЧОРА, з книги Д. Конрада «Літопис життя»

Довгий потріпаний повіз, запряжений чотирма поштовими кіньми, стоїть біля розтягнутого

фронтону з вісьмома колонами, по чотири з кожного боку широких вхідних сходів. На сходинках

– слуги, родичі, лічені друзі з найближчих сусідів, і цілковита тиша, а на всіх обличчях вираз ясної

зосередженості. Бабуся моя вся в чорному дивиться на нас, не показуючи почуттів. Дядько

простягає руку матері, котра спускається до повозу, в якому я вже сиджу. Нагорі на сходах моя

маленька двоюрідна сестра в коротенькій спідничці...

А трохи віддалік, на півдорозі до воріт, легкі відкриті сани, запряжені по-російськи, тройкою, що

стоїть біля дороги, а в санях сидить місцевий капітан-справник, і козирок його плаского кашкета з

червоним обідком, насунутий на очі.

......Мені було дев’ять років чи біля того, і я, сидячи над картою Африки того часу, ткнув пальцем

в білу пляму, яка приховувала нерозгадану таємницю цього континенту, і сказав собі з

абсолютною упевненістю і вражаючою твердістю, яка вже давно в моєму характерові:

– Виросту і побуваю тут!

...Незабаром я відкрив, що всі обличчя в будинку і селі – суворі з довгими вусами мужі, хлопці з

покритими пушком щоками, білява дітвора, гарні смугляві бровасті жінки біля хатин – всі вони

були такі знайомі мені, немов я знав їх з дитинства, а дитинство було буквально позавчора.

...Я хотів би за допомогою чарівної палички підпорядкувати собі сміх і сльози, які вважаються

високим досягненням художньої літератури. Проте щоб стати таким чарівником, необхідно

віддатися таємним силам, котрі існують в нас і поза нами. Нам неодноразово доводилося чути про

людей, які заради кохання чи влади продають душу якомусь абстрактному дияволові, і не потрібно

бути дуже розумним, аби здогадатися: нічого хорошого це не провіщає...


БАТЬКІВЩИНА – ДРУГ, СУДДЯ І НАТХНЕННИК, з оповідання Д. Конрада «Патна»

Ми здобуваємо за морями нашу славу, гроші чи шматок хліба, проте, мені здається, кожний з нас,

повертаючись на батьківщину, неначе складає звіт. Ми повертаємося на батьківщину, аби зустріти

там людей, які вище за нас, – наших родичів, наших друзів і тих, кому ми підкоряємося, кого

любимо.

Але навіть люди, у яких немає нікого, люди найвільніші, самотні, безвідповідальні і необтяжені

зв’язками, – ті, у кого немає на батьківщині ні дорогої особи, ні знайомого голосу, – теж

зустрінуть якийсь дух, який живе в цій країні, під її небом, в повітрі, в долинах і на горбах, в

полях, у воді, і в листі дерев, – німого друга, суддю і натхненника.


МИЛІСТЬ БОЖА, з листа Д. Конрада В. Блеквуду

Я ніколи не марив з приводу власного значності. Повірте, робота у мене нікли не викликала

захвату, задоволення. Це було б не краще за сп’яніння.

Борючись з невпевненістю в завтрашньому дні, страждаючи від невизначеності, я знаходив в

написаному втіху, підтримку, бадьорість духу.

Це не дурамен – це милість Божа.


НЕМАЄ РІДНОЇ ЗЕМЛІ, з вірша Д. Конрада, присвяченого народженню сина

Дитя, скажи собі:

«Нема у мене рідної землі,

Любові, батьківщини й честі,

Допоки волі не побачить Польща».


МУЗИЧНІСТЬ НОВОГО ТИПУ, з оцінки творчості Д. Конрада Р. Кьорлом

Музичність прози Конрада... це нова мелодійність – романтична, таємнича, хвилююча музичність

іншого типу.


СЛОВ’ЯНСЬКА ЗАГАДКОВІСТЬ, з оцінки творчості Д. Конрада С. Жеромським

Поступово відкриваються витоки творчості Джозефа Конрада. Його польський початок для Заходу

є своєрідною загадкою...

Таємні, слов’янські, свідомо приховані риси його душі, рідна мова дали могутній імпульс для

пошуку нового стилю, ритміки, образності й сили.


ПОЕТИЧНА НАВІТЬ ВУЛЬГАРНІСТЬ, з оцінки творчості Д. Конрада Г. Маркесом

І у Конраді, і в Сент-Екзюпері мене привертає властива їм обом манера дивитися на дійсність

таким чином, що вона бачиться поетичною навіть тоді, коли могла б здаватися вульгарною.


ТРАГЕДІЯ САМОТИ, зі спогадів Б. Рассела

Його цікавила найперше людська душа, її зіткнення з байдужістю природи і нерідко – з ворожим

ставленням іншої людини, одвічна боротьба прихованих пристрастей – злих і добрих сил, які

ведуть до загибелі.

Трагедія самоти поглинала велику частину його думок і відчуттів.


ЗІЙШОВ ЗА ПЕРЕВАЛ СТОЛІТЬ, з розвідки О. Опанасюка «Земляк з когорти великих»

Він оспівував безмежні морські простори, людську волю, боротьбу – не лише з природними

стихіями, а й з темними силами часу, в якому жив, протиставляючи дійсності вигаданих власною

фантазією героїв з майже надлюдською напругою відчуттів, переживань.

...Як письменник – прагнув не просто перенестися в світ захоплюючих пригод, в нецивілізовані

екзотичні країни, а поселити там героїв неабияких – людей гордих, витривалих, хоч і пасинків

світу, у яких найвища мужність, – стоїчно сприймати удари долі...

У двадцять один рік Дж. Конрад почав вивчати мову, якою написав всю свою прозу – понад 30

книг, став видатним англійським стилістом. У тридцять шість років присягнув «повідати про те,

що бачив, або ж залишитися в невідомості до кінця днів своїх».

У тридцять вісім років узявся за першу розповідь. Більшість сюжетів розгортаються на морі,

судах, островах і архіпелагах, нерозлучений автор з капітанами, штурманами, юнгами.

Неоромантичний паросток культур польського, французького, англійського, українського,

російського народів Дж. Конрад збагатив оповідну форму по суті, поклав початок новій оповідній

техніці в світовій літературі і, яскраво спалахнувши в епоху Чехова і Мопассана, з вітрами всіх

широт зійшов на перевал століть – дев’ятнадцятого і двадцятого.


СЛЬОЗИ – ЦЕ КРАХ, з нарису С. Гупала «Аглійський класик родом з Бердичева»

Конрада сприйняли як письменника пригодницького жанру. І лише з часом зрозуміли: він говорив

про безповоротність людського існування. Про те, що смерть – неминуча і ніхто з нас не має змоги

її уникнути.

...Для сучасників Джозеф Конрад залишався загадкою. Стриманий в емоціях, гордий і

благородний, чоловік честі, романтик, який віддав кращі роки морю, але завжди любив відчувати

землю під ногами, він впродовж всього життя стримував емоції, оскільки вважав, що відгук на них

– сльози і сміх – означає крах.


У НОВОФАСТОВІ ПРО ЗЕМЛЯКА ЗАБУЛИ, з нарису В. Мельника «Невільник честі»

З численних міст і сіл, де впродовж дитячих та підліткових років довелося жити Конраду, думаю,

найулюбленішим був Новофастів, який дістався дядькові Тадеушу після одруження. Навіть зараз,

через сто п’ятдесят літ, у рештках панської садиби проглядають сліди колишньої величі. Від

багатокімнатного палацу в стилі зрілого класицизму, спорудженого 1810 року, зостався фрагмент

із фасадною частиною. За радянських часів у ньому квартирувало відділення райсільгоспхімії, але

років десять тому вибралось, і будинок поступово руйнується.

У занехаяному парку губляться в гущавині красуні-тополі, яким більше двохсот років – двом

чоловікам стовбур не обхопити. Між затягнутими ряскою штучними парковими озерами досі не

обвалився арочний місток венеціанського типу. Місцеві жителі розповідають, що колись на

протилежний берег величезного ставу на річці Оріховатці (відразу за парком) ходив

прогулянковий пором до сусідів, які просто над водою спорудили поміст для оркестру.

Якщо вам раптом доведеться проїжджати через це село на Східному Поділлі, не шукайте ні

меморіального увічнення пам’яті знаменитого земляка, ні хоч би скромного коридорного стенда в

чудовій двоповерховій школі – не знайдете. Про Джозефа Конрада в Новофастові не нагадує

ніщо...


ПСЕВДОНІМ ПОПЛУТАВ, з повідомлень світових інформагенцій «Через помилку в імені

письменника Конрада Коженевського в Польщі знищать мільйон монет»

Польському національному банку доведеться знищити близько одного мільйона колекційних

монет, які викарбували до 150-річчя з дня народження відомого письменника Конрада

Коженевського. Причина полягає в тому, що на всіх без виключення монетах цього діяча культури

помилково назвали... Теодором.

Керівництво банку на своє виправдання говорить, що своєчасно одержало експертний висновок з

польського музею літератури імені Адама Міцкевича, в якому значилося помилкове написання

імені письменника, і лише після цього приступило до виготовлення ескізів монет і до їх

карбування. Літературознавці відповідають, що консультацію вони справді давали, проте ім’я

Теодор згадувалося в списку псевдонімів Коженьовського.