Маршак Илья [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

- Маршак Илья [Справочник-дайджест] 19 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

МАРШАК Ілля Якович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, інженер-хімік. Псевдонім – М. Іллін.

З міщанської родини. Батько, Маршак Я., – майстер миловарного заводу.

Народився 29 грудня 1895 р. (10 січня 1896 р.) в м. Бахмуті Катеринославської губернії

Російської імперії (нині – м. Артемівськ Донецької області України).

Помер 15 листопада 1953 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ).

Закінчив Петроградську приватну гімназію Столбцова, навчався на фізико-математичному

факультеті Петроградського університету, закінчив хімічний факультет Ленінградського

технологічного інституту (1925).

Працював замірником, лаборантом нафтоперегінного заводу, інженером Невського стеаринового

заводу.

М. – корифей науково-популярної і художньо-документальної літератури.

Друкувався в журналі «Новий Робінзон».

Як літератор дебютував книгою «Сонце на столі» (1927).

Потім настала черга книг «Сто тисяч чому» (1929), «Розповідь про великий план», «Як автомобіль

вчився ходити» (1930), «Гори і люди» (1935), «Розповіді про речі» (1936).

Його перу також належать доробки «Людина і стихія», «Чорним по білому», «Як людина стала

велетом», «Підкорення природи», «Котра година?», «Подорож до атома», «Всюдихід».

Серед друзів та близьких знайомих М. – М. Горький, В. Смирнов, Б. Житков, В. Біанкі, Л.

Пантелєєв, В. Шаронов та ін.


***

ОДНОЧАСНО І НЕ ПОРІЗНО

, з життєвого кредо І. Маршака

Росли в мені одночасно і не порізно, а злито любов до науки, природи і любов до поезії.


ХАОС В ГОЛОВІ, з професійного кредо І. Маршака

Коли учений бачить перед собою хаос, для нього – це лише ознака того, що він ще багато чого не

знає, що хаос цей не в природі, а у нього в голові.

ЗАЛІЗТИ НА НЕБО, з підліткових нотаток І. Маршака

Широка Острогозька вулиця з маленькими будиночками з боків, із запорошеними кущами в

палісадниках, з лавками біля воріт. Вулиця – пряма і йде далеко-далеко. Десь вдалині – біла

дзвіниця на тлі синього неба. І я думаю: «Добре б дійти до кінця вулиці і залізти на небо».

Вулицею крокує циганське весілля. Чорнобривий і бородатий жених в яскраво-червоній сорочці

танцює – лицем до процесії. Натовп – строкатий, галасливий, веселий. Всі мешканці маленьких

будиночків висипали на вулицю і дивляться. І відразу після цього, після сонячної яскравої вулиці

– темна задушлива церква, тиснява. Над женихом і нареченою тримають золоті вінці. У жениха

мідного кольору обличчя і велика чорна борода. Наречена в стрічках і намисті. І я думаю:

«Ось це і є картковий король і королева – тільки не на картах, а живі».


ДУМКИ, вірш І. Маршака «У глибині просвітленої душі»

В глубине просветленной души

Собираются мысли, мечтания,

Расцветают в заветной тиши,

Распускаются в ясном сиянии.

Так неслышный лесной ручеек

Порождает реку голосистую.

Так тяжелый березовый сок

Собирается в каплю душистую.


НЕ ЛИШЕ ІНСТИНКТ, зі спогадів І. Маршака

Природу я любив з дитинства. Особливо захоплювався мурашками і зірками... Пам’ятаю ранній

ранок. Усі ще сплять. Сонце щойно встало і світить не з того боку, з якого це звично. Тіні довгі, але не вечірні, сумні, а уранішні, веселі. Все якесь особливо чисте, яскраве, немов вимите росою. І

ось в такий ранок я перелізаю через пліт навпроти і лягаю в траву, аби постежити за мурашиним

«шосе».

В один бік мурашки йдуть без нічого, а в інший – з поклажею: хто несе жучка, хто мертву мураху, а ось двоє тягнуть соснову голочку і неначе ...заважають один одному. Однак все ж вони поволі

просуваються вперед. Я повзу за ними на животі, щоб дізнатися, де мурашник. Рух все густіший;

«шосе» – доріжка серед трави, виконана самими мурашками, – все ширше.

І ось широка площа біля підніжжя мурашника. Я повз чверть години! Хоча досить було підняти

голову, аби угледіти мурашине місто перед собою.

...Мурашки-будівельники лагодять проломи, мурашки-вартові затикають своєю головою входи. Я

ляскаю по мурашникові паличкою. І зараз же хвилювання розповсюджується всім містом... Видно, пролунав сигнал тривоги...

Скільки годин проводив я біля мурашника! Тут справа була не лише в допитливості, а й в силі

уяви, властивої дитині. Мурашки мені здавалися чимось на зразок маленьких людей, а сам я був

велетнем.

Я вже читав книги про мурашок, і слово «інстинкт» не задовольняло мене. Мені здавалося, що у

мурашок є щось більше, ніж інстинкт. Я ставив їх в нові» несподівані, завдання, і вони знаходили

вихід, якого їм не міг підказати інстинкт.

Пам’ятаю, я влаштував посеред мурашника ставок в кришечці від консервної банки. Вода була в

нижній частині кришки, а верхня частина залишалася сухою. Ніколи ще ставків на схилі

мурашника не бувало. І тому декілька мурашок відразу потрапляло у воду. Але інші вже у воду не

падали, а прагнули витягнути товаришів. Оскільки це їм не вдавалося, вони потягли потопаючих

уздовж берега до сухого місця і таким чином врятували всіх. Після цього жодна мурашка у воду

не падала...

Можна було б довго розповідати про всі мої спостереження і досліди, про те, як я влаштовував

штучні мурашники, про те, як я (соромно зізнатися!) став палієм воєн між рудими і деревними

мурашками.


ВІЙНА ЧЕРЕВИКІВ З ЧОБІТЬМИ, з книги І. Маршака «Розповідь про великий план»

Задля того, щоб мати якомога більше грошей, фабрикант прагне трохи менше платити тим, хто на

нього працює. Але ж робочих у багато разів більше, ніж фабрикантів. Хто головний покупець

товарів? Ті люди, які працюють на фабриках, в магазинах, на залізницях, на

сільськогосподарських фермах. І чим менше вони одержують грошей за свою працю, тим менше

вони в змозі купувати. ...Що ж виходить?

Виходить, що в країні зайві товари, а купувати їх нікому...

У газеті з’являється стаття:

– Їжте більше м’яса!

Це стараються м’ясоторгівці.

Інша газета переконує:

– Їжте більше хліба!

Третя газета наполягає:

– Пийте більше молока!

– Купуйте велосипеди!

– Купуйте вічне пір’я!

– Купуйте нікельовані ліжка!

Гра йде все азартніше і азартніше. Мета її – одержати гаманець покупця. Цей гаманець один, а

охочих його одержати багато. Якщо людина купуватиме олівці, у неї не вистачить грошей на вічне

перо. І ось люди, які виготовляють вічні пера, стають заклятими ворогами людей, які

виготовляють олівці.

Воюють не тільки олівці з перами, черевики з чобітьми, чоботи з велосипедами, велосипеди з

автомобілями, автомобілі із залізницями.

Нафта воює з вугіллям, ліс з металом, землеробство з промисловістю, місто з селом.

Усі воюють проти всіх.

ЯКБИ РУДА МАЛА ПАМ’ЯТЬ, з книги І. Маршака «Гори і люди»

Крізь вогонь і воду пройде руда, яка ще зовсім недавно мирно спала під землею. Не вперше

потрапить вона у вогонь і воду, не вперше плавитиметься і піддаватиметься хімічній обробці.

Якби у руди була пам’ять, печі металургійних заводів нагадали б їй ту величезну підземну піч, в

якій вона побувала мільйони років тому.

Баки і кадоби на хімічному заводі нагадали б їй ті підземні тріщини, в яких вона вирувала гарячим

розчином, а потім осідала корою мінералів. Але тоді всі її перетворення і мандрування протікали

поволі – мільйони років, а зараз в якусь добу руда перетворюється на чавун, чавун в сталь, сталь в

машину.

Стародавня історія руди повзла черепашачим кроком, нова її історія, якою керує людина, пострибала галоп. Людина дала їй і нову швидкість, і новий напрям. Все, що завгодно, могло

трапитися з металом в природі: він міг плавитися в надрах землі, застигати в тріщинах і жилах, переходити з одного з’єднання в інше, – але ні за яких умов він не міг стати плугом чи двигуном.

Історію природи по-своєму продовжила людина.


ЦЕГЛА... З ПОВІТРЯ, з книги І. Маршака «Сто тисяч чому»

Чи бувають стіни з повітря?

Для чого ми вставляємо на зиму другу раму? Для того, щоб створити між стеклами повітряну

стінку. Повітряна стінка затримує тепло, не дає йому виходити з кімнати.

Значить, дві рами – це все одно що дві сорочки.

Учені відкрили, що повітряна стінка тримає тепло краще навіть, ніж цегляна. Тому тепер стали

робити цеглу з порожніми проміжками всередині. Така цеглина нагадує пиріг, з якого вийняли

начинку.

У будинках з такої цегли набагато тепліше, ніж з суцільної. Чому? Та тому, що вона виготовлена

наполовину з повітря.


ПРОСТО – ПРО РЕЧІ МУДРІ, з передмови М. Горького до книги І. Маршака «Гори і люди»

М. Іллін, автор цієї книги, вже знайомий читачам США. Його «Розповідь про великий план» з

тріумфом прочитали усюди в Європі, переклали мовами Японії, Китаю, вона витримала – якщо не

помиляюся – не одне, а декілька багатотиражних видань в Нью-Йорку. Винятковий успіх

«Розповіді» пояснюється рідкісною здатністю Ілліна «говорити просто і ясно про явища складні і

речі мудрі.


МАЛЕНЬКИЙ ШЕДЕВР, з оцінки книги І. Маршака «Розповідь про великий план» Р. Ролланом

Ця книга – маленький шедевр, і було б добре, якби її переклали всіма мовами. Жодна книга не

передає так ясно і загальнодоступно велике значення героїчної роботи Радянського Союзу.


ЛІТЕРАТУРНИЙ ХРЕЩЕНИК, з передмови С. Маршака до книги І. Маршака «Розповіді про

речі»

Говорити про Ілліна, книги якого добре відомі багатьом дорослим і юним читачам нашої країни, мені і легше і важче, ніж про будь-якого іншого письменника.

Важче – тому, що Іллін – мій молодший брат, друг і літературний «хрещеник» – був пов’язаний зі

мною спільністю багатьох думок, переконань і смаків, і мені нелегко поглянути з боку на те, що

він вніс до літератури.

Легше ж – тому, що майже все його життя пройшло у мене на очах.

...Якщо поставити поряд всі книги, написані Ілліним за три десятки років (вони займуть цілу

полицю), легко переконатися, що в них і справді йде мова про «явища складні». У цих книгах, розрахованих не на фахівців, а на широкого читача, мовиться про тисячолітні пошуки і відкриття в

різних і, здавалося б, далеких одна від одної сферах знання, про сьогоднішній день науки, а інший

раз – і про завтрашній день.

І, до того ж, Іллін пише не безпристрасно, а схвильовано, цілеспрямовано, не відриваючи науки

від життя.