Максимович Михаил [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

- Максимович Михаил [Справочник-дайджест] 20 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

МАКСИМОВИЧ Михайло Борисович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Священик. В чернецтві – Іван (1926). Зарахований до лику святих Російської православної церкви

за рубежем (1994).

З дворянської родини. Батько, Максимович Б., – ізюмський повітовий маршалок дворянства.

Народився 4 червня 1896 р. в м. Адамівці Харківської губернії Російської імперії (нині –

Слов’янський район Донецької області України).

Помер 2 липня 1966 р. в м. Сіетлі (США). Похований в крипті Сан-Франциського кафедрального

собору на честь образу Божої Матері «Всіх Скорботних Радості».

Закінчив полтавський Петровський кадетський корпус (1914), юридичний факультет Харківського

університету (1918), богословський факультет Бєлградського університету (1925).

Служив у Харківському окружному суді (1918), був законовчителем Великокікіндської сербської

гімназії (1925-1929), викладачем Бітольської духовної семінарії (1929-1933), єпископом

Шанхайським (1934-1946), архієпископом Російської православної церкви за рубежем в Китаї

(1946-1951), архієпископ Західноєвропейський (1951-1962), архієпископ Західно-Американський і

Сан-Франциський (1963-1966).

Наш земляк – автор наступних доробків: «Шанування Богородиці і Івана Хрестителя та новий

напрямок російської богословської думки», «Як Свята Православна Церква шанувала і шанує

Божу Матір», «Вчення про Софію – Премудрості Божої», «Про неможливість інославним бути

хрещеними батьками», «Про неприпустимість прикладення до ікон з нафарбованими губами»,

«Про порядок за богослужінням», «Про перенесення свят».

Не сприйнявши більшовицької революції, разом з батьками емігрував до Югославії (1919).

За життя мав багатьох ворогів серед божих пастирів через те, що визнавав Російську православну

церкву і її московських патріархів.

Серед друзів та близьких знайомих М. – А. Храповицький, М. Зернов, П. Лопухін, Г. Чепур, І.-Н.

Ковалевський, Ф. Іонеску, Д. Вознесенський, І. Аккерсдійк, К. Іонев, М. Зернова, М. Зноско-

Боровський та ін.


***

НЕ ЛИШЕ ДУША, А Й ТІЛО

, з пастирського кредо М. Максимовича

Піклуючись про порятунок душ людських, потрібно пам’ятати, що люди мають і тілесні потреби,

які голосно заявляють про себе. Не можна проповідувати Євангеліє, не проявляючи любові у

справах.


СЛУЖИТИ ПРАВЕДНОСТІ Й ІСТИНІ, зі спогадів М. Максимовича

З найперших днів, як я став усвідомлювати себе, я захотів служити праведності й істині. Мої

батьки запалили в мені бажання непохитно стояти за правду, і душа моя була полонена прикладом

тих, хто поклав за неї життя.

…Отримавши благословення від владики митрополита і маючи гаряче бажання точно викласти

питання, я приступив до роботи в день пам’яті святителя Пилипа, митрополита Московського, 9

січня 1925 року, і закінчив її напередодні свята Успіння Пречистої Богородиці – храмового дня

для московського Успенського собору і Києво-Печерської Лаври, котрі мали найбільше значення в

історії російського народу.


ШУКАЙТЕ ЦАРСТВА БОЖОГО, з виступу М. Максимовича на Всезакордонному Соборі

Руської Церкви в 1938 р.

Росія повстане так само, як вона повставала й раніше. Повстане, коли розгориться віра. Коли люди

духовно повстануть, коли їм знову буде дорога ясна, тверда віра в правду слів Спасителя:

«Шукайте ж раніше Царства Божого і правди Його, і це все прикладеться вам». Росія повстане,

коли полюбить віру і сповідання Православ’я, коли побачить і полюбить православних сповідачів.

Росія повстане, коли підніме погляд свій і побачить, що всі святі, котрі в землі Російській

просяяли, живі в Божому Царстві, що в них дух вічного життя і що нам треба бути з ними і

духовно торкнутися й залучитися до їх вічного життя. У цьому порятунок Росії і всього світу.

Росія чекає христолюбивого воїнства, христолюбивих вождів, які поведуть російський народ не

для слави земної, а заради вірності російському шляху правди.

Обтрусіть сон смутку і лінощів, сини Росії! Подивіться на славу її страждань і прокиньтеся, омийтеся від гріхів ваших! Зміцніться у вірі православній, аби бути гідними мешкати в житлі

Господньому і вселитися в святу гору Його!


ІЄРАРХІЯ НЕ Є УСІЄЮ ЦЕРКВОЮ, з відкритого листа М. Максимовича від 13 вересня 1963 р.

Коли при митрополитові Антонії починали говорити про «неправильні дії Церкви», він зупиняв,

указуючи, що дії ієрархії не можна приписувати Церкві, оскільки ієрархія не є усію Церквою, хоч і

говорить від її імені.

…Так і тепер зрозуміло, що вираз «радянська церква» вживають обивателі, погано знайомі з

церковною мовою, бо воно невідповідно для відповідальних і богословських розмов.

Коли вся ієрархія Південно-західної Русі перейшла в уніатство, то Церква продовжувала існувати

в особі віруючого православного народу, котрий після багатьох страждань відновив свою

ієрархію. Тому правильніше говорити не про «радянську церкву», …а про ієрархію, яка перебуває

на служінні радянської влади. Ставлення до неї може бути таке ж, як і до інших представників цієї

влади. Їх сан дає їм можливість діяти з великим авторитетом і підміняти голос стражденної

Російської Церкви і вводити в оману тих, хто від них думає дізнатися про дійсне становище

Церкви в Росії.

Звичайно, серед них є й свідомі зрадники, й такі, хто просто не знаходять в собі сил боротися з

навколишнім середовищем і йде за течією, – це питання їх особистої відповідальності, проте в

цілому апарат радянської влади – богоборською.


ДИВО АСКЕТИЧНОСТІ, зі спогадів А. Храповицького

Ця маленька, слабка людина, майже дитина з вигляду, є якимсь дивом аскетичної стійкості й

строгості у наш час загального духовного розслаблення.


ПАРИЖЕМ ХОДИВ БОСОНІЖ, зі спогадів М. Зноско-Боровського

Багато хто в Парижі не розумів владику, їх бентежив його зовнішній вигляд, зокрема, те, що він

ходить босоніж. …Були і скарги з цього приводу митрополитові Анастасію. У одній з них

просили, щоб першосвятитель наказав владиці Івану носити черевики.

Митрополит Анастасій відгукнувся на це прохання, написав владиці лист, а обрадувані цим

прихожани поспішили піднести своєму архіпастиреві нові черевики. Владика прийняв дар,

подякував, проте не надів, а носив черевики… під пахвою.

Знову скарга митрополитові, знову він пише владиці Івану про слухняність й одержує відповідь:

«Ваше розпорядження виконав, Ви писали, щоб я носив черевики, але не написали, щоб я їх надів, ось я їх і ношу, а зараз надіну».

І владика чи е вперше попрямував Парижем в черевиках.


НА ЛЕКЦІЯХ ЗАСИНАВ, з книги М. і М. Зернових «За кордоном»

Невеликого зросту, з одутлими щоками й червоними устами, він справляв враження великої, в собі

зосередженої сили. Він мало спілкувався з іншими студентами.

…Дуже бідував. Белград покривався непролазною тванюкою під час дощів. Максимович носив

важку хутряну шубу й старі російські чоботи. Зазвичай ввалювався до аудиторії з запізненням, густо вкритий вуличним багном, виймав неспішно із-за пазухи засалений зошит і огризок олівця

та починав записувати лекцію своїм крупним почерком.

Незабаром він засинав, проте як тільки прокидався, відразу відновлював свої писання. Багато хто з

нас цікавився, що за записи виходили у Максимовича, проте ніхто не наважувався попросити його

дати їх прочитати.


ЖИВ ЖИТТЯМ ПАРАФІЯН, з розвідки Т. Соколової «Божа людина»

Владика воістину жив життям увіреної йому пастви. Не зважаючи на величезну зайнятість, він

знаходив час для спілкування з духовними своїми чадами і поза стінами храму. в негоду, в нічну

пору він приходив до тим, хто особливо потребував його підтримки. Яку б відстань при цьому ні

довелося долати, йшов пішки, помічаючи коротко: «Та тут зовсім недалеко».

У побуті владика був невибагливий: одяг носив з найдешевшої тканини, взувався в сандалі

босоніж, а часто і зовсім ходив босоніж, яка б не була погода, віддаючи взуття жебраком. Він був

людина Божа.

Деякі вчинки блаженного святителя, сама його невибагливість траплялося шокували людей «світу

цього».

Якось, будучи в Марселі, святитель Іван вирішив відслужити панахиду на місці загибелі

сербського короля Олександра Карагеоргієвича. Ніхто з кліру з помилкового сорому не захотів

служити на вулиці. Тоді він сам узяв мітлу, на виметеній ділянці тротуару постелив єпископські

орлеці, роздмухав кадило і почав служити панахиду. І треба ж: провів усю службу французькою

мовою (для нього було законом: служити на мові тієї країни, в якій він перебував). Десятки

марсельців стали учасниками цього незвичайного богослужіння.

…Працями святителя Івана в Сан-Франциско були відкриті богословські курси. За його

ініціативою в притулку в ім’я святителя Тихона Задонського влаштовувалися вечори для дітей і

внуків емігрантів з Росії: тут звучали народні пісні – владика знав їх немало і з задоволенням

виконував разом з молоддю.

Проте бував владика і суворим, непримиренним. Так, він розгнівався, дізнавшись, що частина

парафіян храму в Сан-Франциско напередодні недільної всеношної розважалася в Російському

центрі на балу з нагоди американського свята Halloween (цього дня прийнято виряджатися в

костюми відьом, чаклунів й іншої нечисті).


БЛАГОЧЕСТИВІ БАЙКИ, з матеріалів до канонізації М. Максимовича

Цікавий зовнішній вигляд архієпископа Івана. Безліч фотографій відобразили в ньому швидше

жахливого монстра-карлика, ніж людину. …Очевидно, в дитинстві він перехворів якось

генетичною хворобою.

…Свідки відзначають, що «після прибуття на Далекий Схід всім стала помітна його неясна дикція.

Говорили, що він зроду заїка... Від слабкості нижня щелепа відвиснула і заважала ясно вимовляти

слова». Він довго лікувався, регулярно ходив до лікаря-логопеда, проте так і не вилікувався.

…Зарахування його до лику святих Російської Зарубіжної Церкви стало одним з найганебніших

актів в історії. Характерно, що його урочисте «прославляння» перетворилося на справжній

екуменічний шабаш. Сам акт канонізації викликав найпозитивнішу реакцію у безлічі єретиків і

розкольників (особливо Максимовича шанували католики), які натовпами налинули в собор ікони

Божої Матері «Всіх Скорботних Радості» в Сан-Франциско. Серед них були і новостильники, і

екуменісти, і сергіяни й інші єретики.

Природно, всіх підряд причащали, і недаремно це «прославляння» охрестили «всеправославним» і

навіть «всесвітнім» торжеством.

…Те ж саме можна сказати й про «нетлінність» його «мощів». Публікації у виданнях РПЦЗ

протоколів їх огляду, свідчення різних осіб, – не більше, ніж благочестиві байки.