Коженевский Аполлон [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

КОЖЕНЬОВСЬКИЙ Аполло Теодорович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: польський.

Поет, драматург, перекладач.

З дворянської родини. Батько, Коженьовський Т., – збіднілий шляхтич; син, Конрад Д., –

письменник, класик англійської літератури.

Народився 21 лютого 1820 р. в с. Гоноратці Оратівської волості Липовецького повіту Волинської

губернії Російської імперії (нині – Іллінецький район Вінницької області України).

Помер 23 травня 1869 р. в м. Кракові (Польща). Похорон перетворився на патріотичну

маніфестацію.

Закінчив Житомирську гімназію (1840), навчався в Петербурзькому університеті (з 1840).

Працював управителем та адміністратором поміщицьких маєтків на Поділлі.

Перу К. належать п’єси «Комедія», «Без порятунку», «Заради наживи», «Для милого гроша»;

мемуарно-історіософічний твір «Польща і Москва».

Наш земляк також – автор поетичного циклу «Пісні чистилища», поеми «Перед грозою»; низки

статей.

Перекладав А. дe Віньї, В. Гюго, Ч. Діккенса.

За участь у польському повстанні заарештований (1861) і за вироком суду разом з дружиною

Бобровською Е. засланий спочатку до Вологди (1862), а потім – Чернігова (1863).

Що стосується особистого життя, то у нашого земляка під час польського повстання загинув

старший брат, а молодшого запроторили до Сибіру; молодою від сухот померла дружина (1865).

Серед друзів та близьких знайомих К. – Бобровський Т., Собаньский Т. та ін.

***

МОЯ ГОЛГОФА

, з творчого кредо А. Коженьовського

Де Голгофа, там і поезія.

НЕМАЄ РІДНОЇ ЗЕМЛІ, з вірша А. Коженьовського «На день народження сина»

Дитя, скажи собі:

«Нема у мене рідної землі,

Любові, батьківщини й честі,

Допоки волі не побачить Польща».

ЗАЗНАВ ЖИТТЄВОЇ ПОРАЗКИ, зі спогадів Д. Конрада

Того вечора я випадково заглянув до його кімнати раніше, ніж звичайно, і, ніким не помічений,

дивився, як доглядальниця підкидала папери в палаючий камін. Батько, обкладений подушками,

сидів у глибокому кріслі. Це я востаннє бачив, як він піднявся з постелі.

Вигляд у нього був, мені здавалось, не так важко хворої, як смертельно втомленої людини, що

зазнала поразки.

ПОНЯТТЯ ЧЕСТІ, з кореспонденції В. Мельника «Як шляхтич із Поділля став класиком

англійської літератури»

У пору народження свого єдиного сина, (Джозеф Конрад народився 21 листопада 1857 року) саме

на Поділлі мешкав його батько– збіднілий шляхтич Аполло Коженьовський. Уродженець Східного

Поділля, людина зі столичною університетською освітою та літературним хистом (одна з його п’єс

ішла тоді в Житомирському театрі), він мусив працювати управителем маєтків місцевих

поміщиків, часто переїжджав із місця на місце, і це, ясна річ, об’єктивно ускладнило майбутні

дослідницькі пошуки. На Східному Поділлі народилась і мати Конрада– Евеліна Бобровська.

Важливим чинником, який вплинув і на подальше життя, і на формування характеру та світогляду

Конрада, була атмосфера, що панувала в домі. Її визначали переконання батька, котрий прагнув

бачити Польщу незалежною і брав активну участь у національно-визвольному русі.

Юний нащадок шляхетського роду надто рано дізнався, що це означає в умовах самодержавної

Росії. В 1860-му Коженьовські переїжджають до Житомира, влітку наступного року– до Варшави.

Перебування в польській столиці виявилося нетривалим. Охранка викриває зв’язки батька з

національним підпіллям. Його заарештовують, кидають до фортеці і невдовзі віддають під суд,

який постановляє вислати опального літератора до Вологди.

...У квітні 1865-го Евеліни не стало. Юзефу не виповнилося ще й восьми років, як він залишився в

Чернігові з батьком, на ту пору вже теж невиліковно хворим.

Рік вони прожили удвох серед книг. Аполло Коженьовський інтенсивно працював, перекладаючи

на польську Шекспіра та Гюго, і син тихцем заглядав у його рукописи. Він вільно читав не тільки

по-польськи, а й по-французьки. До школи хлопця батько не віддав– займався з ним сам, хоч і з

перервами, викликаними хворобою. Тоді ж, вочевидь, Конрад отримав перші особистісні уроки

польської дворянської честі, вірним якій Аполло Коженьовський залишався до останніх днів.

Мабуть, якраз звідти бере витоки поняття честі– ключове для розуміння поведінки головних

героїв книг Джозефа Конрада.

УСПІХ У ВОЛЕЛЮБНОЇ ПУБЛІКИ, з книги «Спогади» Т. Бобровського

Поривчастий, відкритий, щиро люблячий людей, але невмілий, часом навіть безпорадний в

практичних справах. У своїх думках про людей він був невблаганний і на словах, і на папері,

однак в повсякденному житті, мабуть, був навіть дуже поблажливий – очевидно, для рівноваги, –

про що я йому не раз говорив, а може ще й тому, що у нього подвійна система відліку: одна для

людей маленьких, простаків, а інша – для великих світу цього...

Серце у нього було м’яке і чуйне, ...переповнене співчуттям до бідних і пригноблюваних...

Він мав неабиякий поетичний хист, його за правом можна віднести до найталановитіших учнів

Красинського (варто пригадати «Сім слів на хресті», які залишалися в рукописі), а його переклади

Віктора Гюго і Гейне заслуговують назви видатних, так прекрасно в них відтворені стиль і

фактура першого і гірка іронія другого.

Його оригінальні твори – п’єси «Комедія» і «Заради наживи»– користувалися чималим успіхом у

волелюбної публіки.

...Він зайняв видне місце у варшавському підпіллі, проте незабаром, в жовтні 1861 року, був

заарештований, взятий під варту і засуджений.

АРЕШТАНТ №21, з статті С. Виноградова «Не знають у Вологді про Конрада, хоч і жив він в

цьому місті»

Батько Юзефа Аполло– член польської організації борців за свободу, схоплений за антиросійську

діяльність напередодні польського повстання і в 1862 році відправлений до Вологди. З ним

дружина Евеліна і маленький син Юзеф– арештанти №№ 21, 22, 23 польських колонії засланців.

Пробули у Вологді до січня 1863 року, тобто понад півроку, і із-за хвороби пані Коженьовської

відбули до Чернігівської губернії.

ПЕРЕМОЖЕНЕ ЛИЦАРСТВО, з розвідки С. Жеромського «Джозеф Конрад»

Про своє перебування в Кракові, про першу школу на Флоріанській вулиці, про хворобу, смерть і

похорони батька розповідає сам Конрад – з гіркотою, але дуже стримано. Уривки з цієї розповіді я

навів в передмові до першого тому зібрання його творів. Мабуть, коли він писав, перед ним знову

з’явилося це зачароване коло переможеного лицарства: батько з матір’ю, брат матері, два брати

батька, нарешті, останній, наймолодший – Стефан Бобровський. Хороші і погані, добродійні і

неповноцінні, ангели цієї могутньої і програної битви стояли перед ним повні скорботи, спершись

на свої мечі. Саме це коло, цей лук скорботи, жахливо, до межі натягнутий і з великими зусиллями

утримуваний, здається, і виштовхнув його колись з батьківщини.

У нарисі «Перші новини», написаному 1918 року, Джозеф Конрад розповідає, як бібліотекар

Ягеллонської бібліотеки (наш чудовий земляк, один з видатних, передчасно згаслих розумів,

доктор Юзеф Коженьовський) повідомив йому під час перебування в Кракові в 1914 р., що в

бібліотеці зберігається досить товста тека листів Аполло Коженьовського, в яких частенько

йдеться і про нього, малолітнього Конрадика. Ці листи, написані між 1860 і 1963 роками, були

адресовані близькому другу, в чиїх паперах їх і виявили.

НЕСПРАВЕДЛИВІСТЬ ДОЛІ, з розвідки В. Мельника «Голгофа Аполло Коженьовського»

Довкола імені талановитого польського письменника Аполло Коженьовського навіть тепер, через

сто сорок років після смерті, не розвіюється аура загадковості, і вона ще більше посилюється від

того, що доля виявилась до цієї людини занадто несправедливою– як за життя, так і після смерті.

...Постать батька розглядають переважно в контексті впливу на формування особистості сина і

губиться в могутній тіні останнього.

Власне творчість Коженьовського досі залишається належно не вивченою, не поцінованою і не

виданою. Навіть більше– невідомо, скільки творів із його доробку залишилось, а скільки

загублено та знищено (зокрема, і з волі автора). А він цілком заслуговує на самостійну увагу

дослідників.

...Життя дому визначав батько. До своїх синів, уже цілком дорослих, ставився як до малих хлопців

і обзивав гіршими за дурнів, а вони, «цілуючи батька в руку, зносили це з великою покорою». Він

вважав себе «першим воїном у Європі, першим господарем і найзаслуженішим чоловіком у краї».

Він «завше готовий був сісти на коня і вигнати ворога», проте в реальному житті відзначався

утопічними поглядами і непрактичністю, тому убожів дедалі більше.

Схожі риси вдачі– жадобу діяльності й нездатність реалізувати себе– Аполло почасти успадкував

від батька.

...Уже перша його сатирична драма із життя польської шляхти «Комедія», опублікована1956 року,

викликала серйозний скандал і після низки гострих матеріалів у пресі була заборонена для

постановки.

Через три роки тему продовжила його п’єса «Для милого гроша», де автор вивів цілу галерею

яскравих образів із поміщицького середовища. Вистава за нею з успіхом ішла на київській та

житомирській сценах, а у Варшаві була відзначена премією.

Тоді ж розкривається й поетичний дар Коженьовського. Циклом релігійно­патріотичних віршів

«Пісні чистилища», над яким він працював понад п’ять років, засвідчив швидке зростання

майстерності.

...Коженьовський керує бойкотом виборів до органів самоврядування Варшави, а після

оголошення в Польщі воєнного стану стає одним з ініціаторів утворення Комітету руху–

головного керівного органу патріотично налаштованих поляків. Це на його основі при підготовці

повстання 1863 року був утворений Національний уряд.

...Юзеф багато років вважав, що всі батькові рукописи згоріли, але потім з’ясувалось, що це не

так– з часом знаходились усе нові й нові. Поступово вони склали цілий двотомник, який

зберігається в Кракові у Ягеллонській бібліотеці. Більшість творів не опубліковані.

Ще одна несправедливість письменницької долі, яка не виправлена й досі.