Кеппен Федор [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

КЕППЕН Федір Петрович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Зоолог-ентомолог, лісівник, ботанік, географ, бібліограф, перекладач. Автор першого на теренах Російської імперії довідника з шкідливих комах (1881-1883).

З дворянської родини. Батько, Кеппен П., – академік.

Народився 30 грудня 1833 р. в маєтку Карабазі поблизу м. Алушти Таврійської губернії Російської імперії (нині – Автономна Республіка Крим України).

Помер 24 травня 1908 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Закінчив Петербурзькі училище св. Петра (1851) і університет (1855), навчався в Дерптському університеті (1856-1858).

Працював в Департаменті сільського господарства Міністерства державного майна Росії (1859-1864), діловодом Міністерства народної освіти (1865-1870), завідуючим відділом Імператорської публічної бібліотеки (1872-1908).

Член-кореспондент Петербурзької академії наук (1889).

Член Вчительського комітету Міністерства народної освіти (1884).

Учасник III Міжнародної бібліографічної конференції (Лондон, 1899).

Один з організаторів Російського ентомологічного товариства (1860), його вчений секретар (1865-1868) і почесний член (1897).

Організатор сільськогосподарської виставки в Сімферополі (1863).

Учасник з’їздів ентомологів Російської імперії в Харкові (1883), Одесі (1886).

Кавалер ордена Володимира 3-го и 4-го ступенів.

Кавалер срібної медалі за звіт про стан сільського господарства за кордоном (1859), Золотої медалі Російського географічного товариства (1885).

Лауреат премії митрополита Макарія (за книгу «Географічне поширення хвойних дерев у Європейській Росії і на Кавказі»).

Друкувався в «Землеробській газеті», журналах і вісниках «Праці Російського ентомологічного товариства», «Сільське господарство і лісництво», «Праці Російського географічного товариства», «Журналі Міністерства народної освіти».

Як вчений дебютував дослідженням «Замітки про географічне розповсюдження північноруських павуків» (1857).

Потім настала черга наступних доробків: «Beitrage zur Kenntnis der schadlichen Insec-ten Russlands» (1858), «Про сарану й інших шкідливих прямокрилих із сімейства Aeridio-dea, переважно до Росії» (1870), «Das Fehlen des Eichhornchens und das Vorhandensein des Rehs und Edelhirsches in der Krim» (1882), «Die Verbreitung des Elenthiers im europaischen Russland» (1883), «Географічне поширення хвойних дерев у Європейській Росії і на Кавказі» (1885), «Матеріали до питання про первісну батьківщину і первісне споріднення індоєвропейського і фінно-угорського племен» (1886), «До історії тарпана в Росії» (1896), «Про видання міжнародної бібліографії з точних наук» (1900), «Про колишнє і нинішнє поширення бобра в межах Росії» (1902).

Всього перу К. належить понад 80 наукових праць.

Серед друзів та близьких знайомих К. – О. Бичков, Д. Дєлянов, І. Порчинський, С. Сольський та ін.

***

ПЛЯМИСТА САРАНА, з професійного кредо Ф. Кеппена

Періодичність появи сарани обумовлена метеорологічними коливання, котрі мають безпосередній зв’язок з періодичним збільшенням і зменшенням сонячних плям.

НАВМАННЯ, з наукової гіпотези Ф. Кеппена

Вірогідніше за все, що козаки, що прийшли на Урал, зачаровані видом прекрасного хвойного дерева, їм доти невідомого, дали йому навмання назву славного кедра, про який вони знали лише з чуток.

ОДИН З ПЕРШИХ, з розвідки О. Чижевського «Земля в обіймах Сонця»

Як же відбиваються коливання кількості космічної енергії, яка притікає до нас, на царстві тварин?

Зупинимо нашу увагу на давно відзначеною, але ще до цих пір не підданої строгій науковій розробці періодичності в розкладанні і міграції деяких видів комах. Не зважаючи на те, що перед дослідники в даному напрямі мають широке поле роботи, питання це аж до цього часу не привертало заслуженої уваги, не викликало ретельного і всестороннього обговорення. Один з перших російський природодослідник Федір Кеппен вказав на зв’язок між нальотами сарани і максимумами сонцедіятельності. У роботі 1870 р. Кеппен розташував роки всього відомого нашестя сарани у відповідності до діяльністі Сонця.

У іншій роботі, виданій 1882 року, цей же автор пише: «Не вважаючи за можливе входити тут в розгляд цього цікавого питання, я відзначу лише, що на перші 5 років (особливо на 3-й і 4-й роки) після максимуму сонячних плям припадає найбільша кількість років, в які сарана сильно розмножувалася і далеко розповсюджувалася».

СПИСКИ ДОВЕЛОСЯ ПЕРЕВИЗНАЧИТИ, з розвідки В. Іванова і В. Кривохатського «Історія вивчення комах Ленінградської області»

Перші зведення з фауни комах Санкт-Петербурга і його околиць були отримані під час царювання Катерини II. Багато …виявилося новим для науки. На нещастя, основна колекція була знищена блискавкою.

…Перший конспективний список комах Санкт-Петербурга з колекцій Лаксмана і Бебера, котрий включає 648 видів був опублікований І. Георгі (1790). Вісім років потому був вийшов «Prodromus faunae ingricae» Йоганна Цедергільма, задуманий у трьох томах, але з’явився лише в одному. До нього ввійшли короткі описи 1055 видів комах «петербурзької» фауни, розташованих за системою Фабріціуса.

Зведення з фауни автор отримав як у результаті власних зборів, так і при купівлі комах на пташиному і рибному ринках, а також при обробці приватних колекцій пп. Штеліна і Праманна. в результаті до списку Й. Цедергільма потрапили види, які тут не водяться.

Деякі з помилкових посилань незабаром виявили, але доробок з числа авторитетних видань виключили.

Проте «Prodromus» ще довго служив настільною книгою при вивченні петербурзької фауни, до якої в різних періодичних виданнях публікувалися доповнення. 1820 року А. Гуммель видав «Supplementum ad faunae ingricae prodromum» – перший солідний додаток до загального списку.

З початку сорокових років у вивченні петербурзької фауни комах активну участь брали К. Гернет, Ф. Кеппен, Я. і О. Кушакевичі, В. Мочульський, Р. Остен-Сакен, І. Реєр, Г. Сіверс, котрі вирішили самотужки облаштувати «повну колекцію комах околиць столиці». Серед завдань, поставлених перед цією колекцією... найбільш важливої було перевизначення раніше опублікованих списків.

ДОРУЧИЛИ КЕППЕНУ, з «Вістей Кримського республіканського краєзнавчого музею»

Наукова бібліотека «Таврика» імені Олександра Християновича Стевена започатковувалась як бібліотека Таврійської земської управи. За ініціативою О. Х. Стевена 24 листопада 1873 р. було виділено 200 рублів на придбання книг. Сама ця дата і є датою появи на світ бібліотеки. В 1878 р. вона отримала власне ім’я «Таврика». Цим підкреслювався її краєзнавчий напрям.

Офіційні дані про організацію, комплектацію і фінансування бібліотеки земства збереглися в «Систематичному зведенні постанов Таврійських губернських зборів». Один із записів, зроблений 24 січня 1878 р., наступний: «Книг з управи додому не видавати. Доручити управі скласти допоміжні правила користування книгами».

Особливу турботу управа проявляла про комплектацію фондів. «Просити директора Імперської публічної бібліотеки про відмову на користь земства від виставлених на продаж дублікатів книг, які стосуються Таврійської губернії».

Доручили займатися цим Федору Петровичу Кеппену.

Бібліотека нині може гордитися унікальними виданнями.

ВИНИЩИЛИ ТАРПАНІВ, з нарису В. Грищенка «Вони зневажали вуздечку»

Одним з видів, що дожив майже до наших днів, був тарпан.

…В історичні часи вони були широко поширені в Європі. Існувало два підвиди – лісовий і степовий. …Степові жили в степовій і лісостеповій зонах Східної Європи від Пруту до Уралу. На північ вони доходили до Києва, Чернігова, Воронежа. Володимир Мономах у своєму «Повчанні дітям» згадував, як він ловив диких коней біля Чернігова і на Росі. Про череди диких коней на Південному Бузі писав Геродот. Ще в 40-х роках XVII ст. череди тарпанів зустрічалися на Трубіжі поблизу Києва.

…Характерними для тарпана були коротка і майже прямостояча грива і короткий хвіст (Кеппен, 1896).

…Для тарпанів характерні сезонні міграції. З Агайманського поду (південний схід нинішньої Херсонської області) у холодні зими вони переходили через Чонгарський півострів і Арабатську стрілку в Крим аж до Теодозії (Кеппен, 1896).

З освоєнням степів тарпани починають все більше і більше заважати переселенцям. Вони ґрасували і поїдали хліб, відбивали кобил, вступали в бійки з домашніми жеребцями. Переселенці вели з тарпанами нещадну боротьбу. На них уже не просто полювали, а цілеспрямовано винищували. Зіграла свою роль у рішенні долі диких коней і оранка степів.

…У 1820-х рр. неподалік Каховки місцевий поштар кілька днів вдень і вночі переслідував табун з 20-30 тарпанів. Нарешті вони так знесиліли, що їх змогли загнати в огорожу й усіх перебити (Кеппен, 1896).

…У 1837 р., коли спадкоємець престолу Олександр Миколайович був у Новочеркаську, йому привели пійманого неподалік живого тарпана (Кеппен, 1896).

Але нещадна війна продовжувалася. Довше усього тарпани протрималися в Херсонському, Дніпровському і Мелітопольському повітах Катеринославської губернії.

Проте освоєння степів йшло швидкими темпами. Ще швидше винищувались тарпани, які заважали розвиткові сільського господарства. Зрештою від численних черід залишилися всього два невеликих табуни.

У 1863 р. доктор Зеленкевич писав у «Таврійських губернських відомостях» про те, що необхідно видати розпорядження про збереження цієї зоологічної рідкості. Його підтримав відомих російський зоолог Ф. П. Кеппен, який тривалий час працював інспектором сільського господарства на півдні країни і вивчав там життя диких коней. Але й уряд, і земства Херсонської і Таврійської губерній залишилися глухі до закликів учених.

Один з табунів, що залишалися, припинив своє існування 1866 року, одне лоша піймали і передали в Московський зоосад.

З другого табуна до 1870 р. залишилася лише самотня кобила, яку утримували в с. Княже-Григорівка (нинішня Херсонська область). Вона бродила недалеко від табунів домашніх коней, а коли не було пастухів, навіть підходила до них. Протягом трьох років кобила ставала все менш дикою. Вона привела двох лошат, яких у неї відібрали.

…Під час різдвяних свят 1876 р. на Агайманькому полі місцеві селяни вирішили побавитися й улаштували «полювання» за цією кобилою, в результаті чого вона загинула. Щоб увійти в історію як «остання з могікан». Правда, за повідомленням Ф. Фальц-Фейна, ще дві самотні кобили тарпана були вбиті в 1879 і 1882 рр. (Кеппен, 1896).

Остання лелітка, що жевріла, згасла 1918 року, коли в стайні кінного заводу біля Миргорода помер старий жеребець тарпана...