Быков Петр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

БИКОВ Петро Васильович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, критик, історик літератури, бібліограф. Псевдоніми – Дух, Незлостивий поет, П. Злобін, Кошлатий лірик, Амедей Чортополохов, Ендиміон Вампіров.

З дворянської родини. Брат, Биков М., – журналіст.

Народився 20 жовтня (1 листопада) 1843 р. в м. Севастополі Таврійської губернії Російської імперії (нині – Автономна Республіка Крим України).

Помер 22 жовтня 1930 р. в м. Пушкіні Ленінградської області СРСР (нині – Ленінградська область РФ).

Закінчив Катеринославську гімназію (1860), вчився на фізико-математичному факультеті Харківського університету (1860-1864), звідки випущений «дійсним студентом», був вільним слухачем земельної та лісової академії в Москві (1968).

Працював приватним учителем в Катеринославі та Харкові, кореспондентом журналу «Бабка» (1878), завідуючим літературним відділом «Російського базару» (1879), відповідальним редактором журналів «Діло» (1880), «Російське багатство» (1881-1900), «Сучасник» (1911-1915), редагував газети «Степ» (1885-1886), «Слово» (1903-1906).

Друкувався в газетах «Новоросійський телеграф», «Харківські відомості», «Лелітка», «Газеті О. Гатцука», «Новий час», журналах «Нива», «Син Вітчизни», «Історичний журнал», «Сонце Росії», «Вісник іноземної літератури», «Північ», «Зірка», «Будильник», «Сучасний літопис», «Живописний огляд», «Російський світ», «Маляр», «Жайвір», «Природа і життя», «Новий російський базар», «Спостерігач».

Як літератор дебютував в газеті «Лелітка» добіркою афоризмів «Житейські дурниці» (1861).

Потім настала черга циклів «Біля Дніпра» (1900), «З зошита старого романтика» (1901), «Із спогадів старого природознавця» (1915-1917), «Мої вихованці і друзі» (1917).

Під редакцією Б. побачили світ зібрання творів О. Афанасьєва-Чужинського (1890-1892), М. Загоскіна (1901; 1915), М. Лермонтова (1891), О. Кольцова (1892; 1907), К. Станюковича (1906-1907), М. Гоголя (1908), С. Максимова (1908-1913), О. Майкова (1914), Д. Маміна-Сибіряка (1915-1917) та інші.

До посмертного видання належить книга мемуарів «Силуети далекого минулого» (1930).

Перекладав з французької та німецької – В. Гюго, В. Шекспіра, Г. Гейне, Т. Готьє та ін.

Працював над «Словником російських письменників», «Словником російських жінок-письменниць», «Словником псевдонімів російських письменників XIX-XX ст.».

В доробку Б. – близько 10000 великих та малих біографічних нарисів.

За публікацію в журналі «Слово», який наш земляк на той час редагував, заклику М. Горького з приводу «кривавої неділі» (1905) він зазнав переслідувань з боку влади.

Серед друзів та близьких знайомих Б. – І. Ясинський, Л. Толстой, А. Чехов, М. Лєсков, М. Лохвицька, В. Короленко, В. Брюсов, В. Бибиков, С. Венгеров, В. Гіляровський, Л. Майков, Д. Менделєєв, М. Лохвицька, В. Білібін, Г. Благосвєтлов, В. Немирович-Данченко, В. Срезневський, В. Брюсов, І. Василевський, М. Ватсон та ін.

***

ЗАРАДИ НАПИСАНОГО, з професійного кредо П. Бикова

Вивчати написане заради написаного.

ЛЄСКОВ ЗДИВУВАВСЯ, з книги П. Бикова «Силуети далекого минулого»

Не пам’ятаю хто сказав йому (Лєскову М. – авт.), що у мене на картки занесено все ним написане і поміщене в різних журналах і газетах.

«Мене запевнили, – писав мені своїм круглим, оригінальним почерком Лєсков, – ніби в числі інших письменників у вашому літературному архіві значиться і моє ім’я і повний список всього, мною надрукованого. Чи правда це? Якщо правда, то ви надасте мені істинно товариську послугу, поділившись зі мною вашим списком. Не відмовте листівкою повідомити мене – чи мені зайти до вас, чи ви мене відвідаєте, і взагалі – чи прийнятне моє прохання?

Нетерпляче буду чекати цікавого побачення, на якому сподіваюся виразити вам крайнє здивування копіткою працею вашою і сказати багато побажань».

ДРУЗІ ПОРАДИЛИ ЗВЕРНУТИСЯ ДО БИКОВА, з листа М. Лєскова до редакції газети «Новий час» в жовтні 1888 р.

У «Новому часі», 2-го жовтня, надрукована замітка п. Петербуржця про ювілейні подарунки письменникам, і при цьому зроблена вказівка на ... «Бібліографію» моїх літературних робіт з 1860 по 1887 рік. Пан Петербуржець знаходить, що така бібліографія була б доречна у всіх тих випадках, коли збираються вшановувати заслуги письменника, проте у нас про це «повинен поклопотати сам ювіляр, як поклопотав, наприклад, п. Лєсков». Приблизно в цьому ж дусі 1 жовтня з приводу моєї «Бібліографії» висловився п. Фаресов в газеті «День».

Я дуже вдячний п. Петербуржцеві і п. Фаресову за їх увагу до моєї «Бібліографії», але прошу у вас дозволу внести до цих повідомлень уточнення...

Я не бажав би, щоб хтось подумав, що «Бібліографія» моїх творів є підготовка до святкування мого ювілею. Двадцатип’ятиріччя моєї літературної діяльності вже пройшло. Два роки тому деякі з невеликого числа моїх літературних друзів бажали чимось ознаменувати цей день, і про це тоді прослизнула звістка в «Щотижневому огляді». Я негайно ж відхилив цю затію і надрукував про те заяву. Друзі мої змилувалися і залишили мене у спокої.

...І про «Бібліографію» свою я теж не «клопотав». Вона з’явилася зовсім інакше: без моєї участі. І діячі і свідки цієї події всі в наявності і всі відомі в літературному колі.

Щодо своїх літературних робіт я завжди був так само безтурботний, як і інші, і коли, весною 1888 року, виникла думка про видання зібрання моїх творів, то я опинився в крайньому утрудненні: як оглянути свої власні роботи і як зробити з них відповідний вибір? Тоді молоді письменники... порадили мені звернутися до П. В. Бикова, у якого ніби то відзначені всі мої роботи. Я був цим здивований, проте звернувся до п. Бикова, який побажав мені зробити літературний товариський подарунок, – він сам безоплатно склав і прислав мені «Бібліографію» моїх творів – подарунок, котрий глибоко мене чіпає і надзвичайно мені приємний і корисний.

Таке походження моєї «Бібліографії», про яку я нітрохи не «клопотав»...

Користуюся цим випадком, аби вголос висловити П. В. Бикову мою щиру подяку за його справжній літературний подарунок товаришеві.

Микола Лєсков.

РЕДАКТОРІВ ПЕРЕДАВАЛИ, ЯК СПАДЩИНУ, з книги В. Вересаєва «Літературні спогади»

У ті часи затвердження редактора ...опозиційного журналу було зв’язано з неймовірними труднощами. Головне управління у справах друку, траплялося, забраковувало одну за іншою десятки осіб, котрі подавалися на затвердження, і журнал потрапляв в абсолютно безвихідне становище. Тому уже затвердженими редакторами доводилося дуже дорожити, і вони передавалися разом з журналом одним видавцем іншому.

Так було і з редакторами «Російського багатства». До дійсного редагування журналу вони, зрозуміло, не мали ніякого відношення. Роль Бикова обмежувалася тим, що він щомісячно заїжджав до редакції, підписував готовий до випуску номер і одержував за це свої двадцять п’ять рублів.

ЦЕНТР ТЯЖІННЯ, з розвідки М. Кавуна «Родина Бикових і їхні гості»

У першій половині XIX століття Мануйлівка переходить у власність до сім’ї Бикових. Виникає ще одна паралельна назва сіла – Биківка. Не зважаючи на це, з кінця XIX ст. назва Мануйлівка міцно закріплюється в офіційних джерелах.

Родина Бикових вважалося одним з «центрів тяжіння» інтелектуальної еліти Катеринослава. Брати Микола Васильович і Петро Васильович були відомі і як журналісти (перший редагував газету «Дніпровська чутка», другий – газету «Степ») і як видавці (видали зібрання творів М. В. Гоголя і О. Афанасьєва-Чужбинського), і як меценати.

В результаті лівобережний маєток Бикових став місцем, яке відвідували багато видатних людей свого часу. Під час гастролей в Катеринославі тут бували М. Кропивницький, М. Садовський, І. Карпенко-Карий, П. Саксаганський, М. Заньковецька – відомі діячі українського театру. В Мануйлівці гостювали письменник і етнограф Олександр Афанасьєв-Чужбинський і поет Іван Манжура.

ПЕРЕДПЛАТИ «СОНЦЕ» БИКОВА, з листа А. Чехова О. Чехову від 26 січня 1887 р.

Чехов!

Надсилаю тобі рахунок, який ти зобов’язаний в найближчу суботу… віднести до «Пет. газети» і отримати по ньому гонорар. Отримай обов’язково, не погоджуючись ні на які компроміси і відтягування, бо я сиджу без грошей і живу в борг.

Гроші вишлеш переказом (простим) тієї ж суботи, вексель пошлеш кур’єрським чи рекомендованим…

На витрати розтринькуй, скільки належить, проте з докорами совісті. Пам’ятай і відчувай: не зважаючи на твою явно шахрайську натуру, я довіряю тобі значні суми!

Ще про одну послугу: в Пітері буде видаватися журнал «Сонце» (Мікешин і Биков). Відвідай редакцію (Троїцький пров., 40) і передплати на моє ім’я цей орган, заплативши 2 руб. (скористуйся розстроченням), та за Івана внеси 1 руб.

Передплативши 2 примірн., одягни шапку, навоняй і йди геть. Рушивши, прямуй на Велику Морську в магазин Гольцера і скажи там, що твоє ім’я Саша. Ось і всі доручення.

Буйлова натисни, не щадячи живота його.

А. Чехов.

ВАШІ ГРОШІ – ТЮ-ТЮ, з листа О. Чехова А. Чехову від 30 січня 1887 р.

Щодо «Сонця» ви з Іваном, здається, обоє сіли в калюжу і ваші грошики – тю-тю. По-перше, власне «Сонця» не буде, а буде щось на кшталт «Весни» чи щось подібне.

ПРИГОЛУБИЛИ СЕРЦЕ, зі спогадів Г. Гребєнщикова «Серед письменників»

Слово М. Горького, який протягнув нам, сибірякам, свою могутню руку з далекого італійського острова Капрі, надало мені великий, скажу навіть, незаслужений кредит.

...Тут зустрів я своїх старих знайомих П. В. Бикова і Є. П. Карпова, дві-три випадкові фрази яких якось приголубили серце. Є. А. Ляцький представив мене ще декому, згадавши про Сибір і про Алтай. Дехто зацікавився. Затіяли розмову, і я почув дещо дивні запитання, на зразок:

– А як у вас каторга? Ви, ймовірно, добре вивчили побут її героїв... Адже який матеріал багатий!

І яким було здивування, коли я сказав, що не всякий сибіряк стикається з каторгою... Схоже було на те, що і мене вважали, принаймні, сином тюремного наглядача.

– Ой, Алтай, Алтай! – вигукнула Теффі. – Це, говорять, щось дивовижне!

Взагалі, я відчув: Сибір всім слухачам здавався заморською, дикунською і незвичайною країною...

ЦІННІ СПОГАДИ, з статті О. Савіна «Зумів знайти свого читача»

За спогадами письменника і бібліографа П. В. Бикова, П. Горський поміщав «непогані повісті і оповідання не лише в дрібних виданнях, але й в товстих журналах», а оповідання «Високе кохання» «дуже сподобалося Достоєвському і було надруковане в його журналі».

Петро Васильович, автор мемуарів «Силуети далекого минулого», писав: «У той час літературні гонорари були мізерними, та й платили нерегулярно, тому П. Горський брався за будь-яку роботу: колов дрова, тягав кулі на баржі, сортував оселедці». Неодноразово звертався за допомогою до Літературного фонду.

Принизлива бідність і пристрасть до вина привели П. Горського до психіатричної лікарні...