Репетиція хребта [Василь Рябий] (fb2) читать постранично, страница - 14

провалився у бавовну, і виздоровлював.

Скільки тривав сон не відомо. Отямившись від забуття свідомості, бачу нищівно порвані, поколошмачені барабанні шкіри, а на відчинених низеньких дверях, поточених шашілем, — срібно-бузкову пташку, яка вітається зі мною щебетом. А куди ділася стара мовчунка? Ага, це є перната радість, яка була бабою. А ким би я став? Треба конче знайти незримий перехід, щоб повернутися у звичний світ гармонії явищ і предметів. Напевно, це таки зворотній шлях, що десь ховається на безмежній околиці Обринії, та його годі відшукати.

Звідкись узявся камінь на плечах. На щастя, поруч тріпоче крильцями пташка, яку римовано називають то мурашкою, то ромашкою, то нанашкою. Ховаємось від чужого ока й мало не потрапляємо в поле зору Лоха, який у вільному парашутному падінні з літака згрібає в обійми метелика, ріжучи ярим криком хіті небосхил.

Мабуть, ще крок — і появиться довгожданна, з дзеркальним блиском, межа, що знімає напругу хребта блудного сина. Але де?

- - — -

Чому кажуть, що втраченого не повернеш?

Чому такий недосконалий часопростір?

Авсай, відкрийся!..