Новітнє вчення про тлумачення правових актів [Колектив авторів] (fb2) читать постранично, страница - 2

кар’єри не можуть зрозуміти, як же використати з практичною метою засвоєні на студентській лаві теоретичні положення.

Отже, всупереч теоретичним уявленням положення актів законодавства на цей час не є системним явищем, а утворюють певну сукупність. І все ж цій сукупності притаманна певна внутрішня логіка, оскільки зазначена сукупність є результатом свідомої діяльності людей. Задача юристів-фахівців, що працюють у сфері правозастосування (а таких — абсолютна більшість), полягає у пізнанні зазначеної логіки. Але цьому їх ніхто і ніколи не навчав. З часів римського права відомі правила «lex posterior derogat priori» і «lex specialis derogat generali». З розвитком законодавства ці правила були доповнені ще одним, відповідно до якого в умовах поділу актів законодавства за критерієм їх ієрархічного рівня перевага при правозастосуванні має надаватись актам вищої юридичної сили («lex superior derogat inferiori»). У римському праві і суспільстві ідея субординації нормативно-правових актів не була розвинута. Як писав С. А. Муромцев, юридична сила преторського едикту не відрізнялась від юридичної сита норми закону^[3]. «Римські юристи в практиці допускали повну рівність цивільного права (права квіритів, права, встановленого римськими законами — Авт.) і преторського права; вони дозволяли цьому останньому навіть скасовувати перше, але не визнавали такої рівності відкрито і не хотіли преторський порядок називати правом»^[4].

На сьогодні це — практично і весь арсенал засобів, який використовується при тлумаченні актів законодавства.

Усі відчувають недостатність цього арсеналу. Спроби створити юридичну герменевтику, що ґрунтується на раціональному підґрунті, здійснювались в епоху пізнього середньовіччя і пізніше аж до кінця XIX століття, але не були доведені до логічного завершення. Тому німецький науковець-юрист ф. К. ф. Савіньї, класик світової юридичної думки, якого вважають основоположником юридичної герменевтики, та його учень і послідовник німецький науковець Г. Ф. Пухта вважали цю саму юридичну герменевтику лише мистецтвом. Наш співвітчизник Є. В. Васьковський спростував цю думку на самому початку XX століття^[5]. Але пізніше раціональна теорія тлумачення актів законодавства, створена Є. В. Васьковським, практично не розвивалась. Потужне логіко-юридичне вчення, створене Є. В. Васьковським, могло бути використане для широких емпіричних досліджень та подальшої розробки методології тлумачення нормативно-правових актів. Але так не сталося. До 1917 року, складається враження, ні науковці, ні практики не встигли усвідомити значення вчення, створеного Є. В. Васьковським. Після 1917 року у нашій країні, як кажуть, уже було не до того.

Що стосується країн континентальної та англо-саксонської систем права, то в них проблема однакового тлумачення актів законодавства була вирішена переважно зусиллями судової практики: великі зразки минулого і сьогодення, про які писав Ф. К. ф. Савіньї, замінили там раціональну теорію тлумачення, а тому гострої потреби в ній зараз немає. У пострадянських країн таких зразків, такого досвіду, який можна було б назвати великими зразками минулого і сьогодення, практично немає, а потреба в організації суспільства на правовій основі є. За таких умов в Україні, як і в інших пострадянських країнах, виникла гостра потреба в науково обґрунтованій методології тлумачення нормативно-правових актів. Тож треба повертатись до вчення Є. В. Васьковського та до наукових праць, у яких це вчення розвивалось, та на базі чинного законодавства і практики його застосування створювати новітнє вітчизняне вчення про тлумачення правових актів.

Інтерес до проблеми тлумачення нормативно-правових актів в радянській юридичній науці після п’ятдесятирічної перерви став появлятися в 60-ті роки минулого століття. Але дослідження, які стали проводитись, переважно не виходили за межі теорії права. Широкі емпіричні дослідження не здійснювались, а за їх відсутності теоретико-правові дослідження цієї проблематики здійснювались в умовах помітного відчуття «кисневого голоду». Окремі галузеві дослідження у свою чергу також уникали широкого аналізу емпіричного матеріалу і тяжіли до абстрактно-теоретичної проблематики. У такому стані дослідження проблем тлумачення нормативно-правових актів перебуває і на цей час.

Автори цього видання вивчили досвід наукового дослідження проблем тлумачення нормативно-правових актів. І це дало їм потужні засоби для власних досліджень. Але головне, що зробили автори цього видання, — це здійснення широких емпіричних досліджень, результати яких були викладені у цілій низці великих за обсягом публікацій (маються на увазі перш за все коментарі до трудового і цивільного законодавства, а також інші твори науково-практичної і теоретичної спрямованості). Узагальнення цих результатів дало можливість створити сучасне вчення про тлумачення нормативно-правових