Ежені Гранде. Селяни [Оноре де Бальзак] (fb2) читать постранично, страница - 5

це його найнепримиренніші політичні противники, республіканці (…), люди, які в той час (1830–1836) дійсно були представниками народних мас. В тому, що Бальзак таким чином змушений був іти проти своїх власних класових симпатій і політичних передсудів (…), в тому, що він бачив справжніх людей майбутнього там, де їх у той час тільки й можна було знайти, — в цьому я вбачаю одну з найбільших перемог реалізму і одну з найвеличніших рис старого Бальзака».

Письменник придивляється до тогочасних політичних подій, до робітничих страйків 40-х рр. Але далекий від робітничого класу, він створював лише аполітичні образи робітників, які полонили його внутрішнім благородством, людяністю, великодушністю і чуйністю (водонос Бурже з повісті «Обідня атеїста» (1838); друкарські робітники з третьої частини «Втрачених ілюзій» (1843), та ін.). Робітника-революціонера серед персонажів Бальзака немає, хоча, говорячи про робітничі страйки, письменник визнавав, що коли робітники піднімають повстання, то змушує їх до цього страшенна бідність (нарис «Про робітників», 1840).

* * *

Основну масу трудового народу в ті часи складало селянство. І Бальзак береться до здійснення свого найзначнішого задуму — роману «Селяни», що став однією з вершин його реалізму.

Робота над романом почалась у 1838 р., але, мабуть, задум цей виник раніше, судячи з короткого нарису «Про поміщицьке життя», опублікованого в журналі «Мода» (1830), і недруковаиого начерку «Великий землевласник» (1835), що лишився в паперах письменника. Праця над твором тривала одинадцять років i посувалася з великими труднощами, часто перериваючись і доводячи до відчаю Бальзака: адже ніхто з французьких письменників до нього ще не брався до глибокої розробки цієї теми.

Хвороби і невдачі останніх років життя (зокрема нещасливий шлюб з Е. Ганською) так і не дали Бальзакові змоги закінчити роман. Після смерті письменника друга частина «Селян», надрукована в 1852 р., була завершена його вдовою за участю маловідомого письменника Рабу, нібито за тими начерками й чернетками, що лишилися після смерті Бальзака. Але згодом було доведено, що Ганська та її співавтор дужо безцеремонно повелися з цими матеріалами, а головне — навіть не змогли наблизитись до літературної манери Бальзака: у них лише зрідка вгадуються сліди Бальзакової руки — немовби окремі уривки, написані ним, вмонтовувались співавторами в їх власний текст. А в цьому тексті, написаному Ганською і Рабу, цілком зведена нанівець основна тема роману — непримиренність соціальних суперечностей, яка була аж ніяк не до душі поміщиці Ганській; та й взагалі ці розділи стають дедалі коротшими й убогішими за своїм змістом. Заключний же розділ — доволі вульгарна сентиментально-ідилічна картина подружнього життя письменника Блонде з удовою графа Монкорне, — взагалі не випливає з розвитку сюжету роману і ніяк не завершує головної теми цього широкого полотна.

Роман був задуманий Бальзаком у трьох частинах і мав стати, як йому гадалось, не тільки «найзначнішим», а й найбільшим за обсягом його твором. Але третя частина лишилася ненаписаною.

* * *

Замок Еги, який колись належав оперній діві мадмуазель Лагер, був куплений після її смерті наполеонівським генералом графом Монкорне. Переконавшись у тому, що його управитель Гобертен справжній злодій, граф виганяє його, але новий управитель, Сібіле, поводиться не краще. На селянські порубки і спаш у її лісах та на луках м-ль Лагер свідомо заплющувала очі, щоб уникнути зайвих хвилювань. Але порубки і спаш тривають і при досить брутальному поводженні з підлеглими графа, який, готовий до певної міри узаконити такі крадіжки (дозволивши це найбіднішим селянам), не хоче, щоб його обкрадали всім селом. Назріває конфлікт із селянами. Загострюється відчайдушна, хоч і мовчазна війна між поміщиком і сільським людом, яка закінчується тим, що розлючені селяни убивають графського сторожа Мішо.

Радянський дослідник творчості Бальзака Д. Д. Обломієвський звернув увагу, що в третьому періоді творчості Бальзак відмовляється від своєї колишньої «моноцентричної» композиції (коли в романі вся дія розгортається навколо одного головного героя) і переходить до композиції «поліцентричної», де, крім головного героя, інші персонажі теж стають у центрі зображуваних подій. Цей композиційний прийом можна помітити вже у «Втрачених ілюзіях», у «Розкошах і злиднях куртизанок», в «Кузині Бетті» та в інших романах третього періоду. В «Селянах» він виявився вже повною мірою: поряд із графом Монкорне в центрі дії стають шинкар Тонсар, розбагатілий селянин Гобертен, сільський лихвар Рігу і деякі інші селяни та селянки. Велика художня заслуга Бальзака в тому, що він показав класову боротьбу на селі — і не тільки боротьбу селян проти поміщиків, а й глибокий антагонізм між біднотою і сільськими багатіями.

У першому розділі роману, написаному в формі листа письменника Блонде до свого друга, поета Натана, Бальзак