Кропива [Валентин Олександрович Кудрицкий] (fb2) читать постранично, страница - 5

солдатику, всього одне ліжко. Та ладно вже, ляжу я на печі, а ти лягай на ліжко.

– Красно вам дзінькую, тітонько, за вашу добру душу, але, чи не могли б ви мені підсказати, де мені можна положити п’ятак, щоб ніхто не вкрав.

– Поклади на столі і ніхто не вкраде.

Ото полягали вони, аж чує солдат, що тітонька вже хропе, і тут же до бабки голосно:

– А мій п’ятак ніхто не вкраде?

– Ніхто не вкраде. Так що спи, спи спокійно, солдатику. Але, як бабка починала хропіти, солдат знову переривав їй сон і кожен раз запитував: чи ніхто не вкраде п’ятака. А коли бабці набридло відповідати на одне і те саме риторичне питання, то вона вже не стрималась і сказала відверто:

– Чого ти так переживаєш за свого п’ятака? У мене он за образами лежить триста злотих і то я не переживаю.

А коли вже солдат узнав, де в бабки гроші, то вже і сам не спить, жде щоб бабка як хутчіше заснула. А як почув, що бабка захропла, як тут же піднявся, тихесенько забрав гроші і шукай вітра в полі.

Отож, в цьому світі, якщо ви хочете вижити, то нікому не говоріть правду, навіть рідним. Світ потворний. Всі хотять все і відразу, і щоб ні до чого не прикласти рук. Одним словом, з людьми, ніби щось сталося і вони почали розвиватись в зворотному напрямку. Всі стали завидющими, загребущими, як у мене на дачі сусіди. У людей зникло терпіння, надійність, порядність, людяність. Люди, ніби зіскочили з верхньої планки на нижню і стали бігти туди – звідки прибігли – в джунглі. Їхні інстинкти раптово помінялись. А таке може бути тільки перед кінцем світу. Отож, схаменіться, брати мої. Пожалійте дітей своїх.

Не накликайте на їх і на себе гнів Божий.

ДРУГА ПРИГОДА СОЛДАТА

Після того як солдат украв гроші, він пішов далі. Ото іде він тай іде, аж дивиться біля воріт гарнесенька жіночка стоїть.

І, маючи вже гроші, його потягнуло на романтичні подвиги. Він підійшов ближче до жіночки і питає:

– А чи не підкажете ви мені, гадзине, у кого б тут можна було заночувати?

– Якщо не на довго, то і в мене можна було б,– і завела його в хату, в якій на печі сидів її чоловік і грав на гітарі старинні романси. Солдат до тітки:

– Даси? – ну сама розумієш що... то дам триста крб.

В той час це вже було ціле багатство і жінка погодилась.

– Дам, як чоловік вийде поратись...

– Е ні. Так не буде. Я заплачу тобі тільки в тому випадку, як ти даси прямо зараз і щоб чоловік грав на печі на гітарі. Ну то як, згодна?

– Згодна,– і до чоловіка,– гей ти, чоловіче, а чи не зміг би ти нам із солдатиком заграти щось таке веселеньке, щоб аж душа сама застрибала.

– А чому б і ні?

Ото чоловік грає на печі, а солдат його жінку тішить.

«Відтанцювали», як годиться, солдат дав жінці триста крб і пішов разом з її чоловіком до церкви, бо якраз в той день була неділя і в церкві правилось. Стоїть солдат і дивиться як чоловік Богу молиться і так йому стало смішно, що він ледве не на всю церкву почав сміятись. Чоловік це помітив і почав солдата злегка соромити:

– Чому це тобі так смішно, та ще й у Божому храмі? Гріх, мов!– Та як пригадаю як я одного разу чужу жінку теє – того.., а її чоловік на печі на гітарі грав «Калинку-малинку», так сміх і досі бере, а як згадаю, що за той танець я тій жінці віддав триста гривень, то аж плакати хочеться.

Чоловік догадався, про що йшла мова і коли кінчилась служба, то запросив до дому попа (піп був родичем), гукнув жінку і, дивлячись на попа, запитав:

– А, скажіть бо ви, пане-отче, скільки б ви дали чужій жінці за ті… послуги, щоб вона вам віддалась?

– Ну десь гривень п’ятнадцять-двадцять в залежності від її чарівності.

– Ну, а якщо з музикою?

– Ну і музикантам гривень по десять кожному.

А судді за те, що той розсудить?

– І судді десятку, як мінімум.

Тоді чоловік подивився на жінку і тихо промовив:

– Ти все чула? Так от, гони десять крб мені, десять крб. віддай попові, двадцять візьми собі, а решту поверни солдату.

Взяв гроші солдат, подякував чоловіку за його благородний поступок, і пішов далі.

– А мораль?

– А хіба люди говорять про мораль там, де йде мова про гроші? Отож, передчасно не радійте.

ТРЕТЯ ПРИГОДА СОЛДАТА

Ото йде солдат далі, аж дивиться, а назустріч їде графиня і до нього:

– Гей солдатику, якщо зможеш мене разів десять підряд теє – того, ну сам розумієш, то отримаєш сто крб, а якщо ні, то віддаси мені стільки ж.

– Гаразд,– сказав солдат і приступив до роботи. А коли він поставив дев’ять і вже мав поставить десяту, як графиня рукою взяла і закрила ворота своєї квіточки, щоб солдат не виграв.

Солдат не розгубився і направив вище, в десятку…

Графиня запротестувала, що